«Якщо це буде хлопчик, назвіть його Миколою...»: історія з війни

Як негарно тоді, все-таки, вийшло. Повертався увечері з роботи, а на зупинці, де мали зустрітися, вона сиділа на лаві, а на колінах перед нею – їхній сусід, Андрій. В душі одразу піднялася буря. Ті не бачили його. Тож просто їх оминув. А що мав би казати? І так все зрозуміло. Просто так навколішки перед дівчиною не стають. Та  ще й у лютому. На морозі.

На ходу заблокував номер телефону зрадниці. А коли через деякий час у двері постукав сусід, не відчинив. Добре, що попереду було ще два вихідних, тож не виходив із хати. Лежав на дивані, дивлячись у стелю, шматок не ліз у горло. Мама вже хотіла телефонувати лікарю. Не дозволив. Все нормально. Цей біль не в тілі, а в душі, колись пройде.

А як романтично все починалося. Вона йшла, несучи в пакетику яблука. Розмовляла по телефону з подружкою. Енергійно махала пакетом. І той раптом – трісь! Яблука посипалися, мов поцілунки. Сашко кинувся допомагати.

Ось так, як думав тоді, зустрів свою долю.

В понеділок сусід таки підстеріг його. Розказав, що коли Оксана переходила дорогу, вигулькнула машина і трохи зачепила дівчину. Вона впала. На щастя, не постраждала, але від падіння порвалися джинси,  тож  коліна таки розбила. А сусід обробляв ранки дівчини.

І, як пізніше зрозумів, Сашко, побачивши таку сцену, міг усе сприйняти неправильно. Що, зрештою, і сталося.

Хлопець одразу кинувся телефонувати Оксані. Спізнився. Тепер вже його номер був заблокований.  

Мав піти  просити пробачення, але на ранок – війна. З неба посипалася смерть.

Одразу ж пішов у військкомат.  Став на захист України. 

Лише встиг побачити Андрія, попросити його вибачитися за нього перед Оксаною, сказати, як сильно її любить.

Він не знав, що через годину після його від’їзду  сусід буде  вбитий з ворожого танка. Їхнє містечко було окуповане в перші дні повномасштабної війни. Переживав за долю рідних, за кохану. Вірив, що вони встигли евакуюватися.

На щастя, рідним таки це вдалося.

Але що ж із коханою? Ці думки не давали спокою навіть після того, як містечко було звільнено.

На фронті потоваришував із Миколою. Привітний, безстрашний хлопчина. Сирота. Підбадьорював жартами та своїм оптимізмом.

Якось потрапили у ворожу засідку. Він крикнув їм: «Хлопці, тікайте, прикрию». Врятував їх усіх ціною свого життя.

Ось і відпустка. Рідний поріг. А на ньому – мати і Оксана. Напередодні випадково побачила дівчину, що теж щойно повернулася,  і все їй пояснила.

... Їхні ночі були сповнені ніжності й пристрасті. Прощаючись, Сашко міцно пригорнув до себе кохану: «Якщо це буде хлопчик, назвіть його Миколою».

Олександра ГАНДЗЮК.

Читайте також: Соколиний зір: Залужний напередодні Великодня показав як влучно стріляє​.