А ХІБА УКРАЇНЦЯМ НЕ БОЛЯТЬ ЖЕРТВИ ПОЛЯКІВ? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.30 € 30.83

А ХІБА УКРАЇНЦЯМ НЕ БОЛЯТЬ ЖЕРТВИ ПОЛЯКІВ?

Як відомо, у селі Павлівці Іваничівського району 11 липня 2003 року відбулось примирення та взаємне прощення двох народів – польського та українського. На пам’ятному знаку великими літерами написано: «ПАМ’ЯТЬ, СКОРБОТА, ЄДНАННЯ». Коли дивишся на три чорні хрести (великий, середній та менший), віє смутком та скорботою. Дарма, що в той день небо було таке блакитне, серце стискав біль...

Як відомо, у селі Павлівці Іваничівського району 11 липня 2003 року відбулось примирення та взаємне прощення двох народів – польського та українського. На пам’ятному знаку великими літерами написано: «ПАМ’ЯТЬ, СКОРБОТА, ЄДНАННЯ». Коли дивишся на три чорні хрести (великий, середній та менший), віє смутком та скорботою. Дарма, що в той день небо було таке блакитне, серце стискав біль...
Ми приїхали з колегами сюди схилити голови перед загиблими українцями та поляками, які стали жертвами міжнаціонального конфлікту. Почалася літургія польською мовою.
Тут же із села Павлівки поляки вели пряму трансляцію на Євробачення. Багато приїхало з Польщі людей похилого віку, особливо тих, які народилися або проживали у селі Павлівці в той трагічний час. Приїхало і молоде покоління, польські харцери, солдати Республіки Польща. Були присутні польські історики, які вивчають і пишуть про польсько-українське протистояння в роки Другої світової війни. Такі, як горезвісні Сємашки (батько і дочка), які видали сумнівну книгу, яка багато в чому не відповідає дійсності, з назвою «Людобуйство на Волині в 1939-1945рр.», також були присутні Гжегож Мотика, проф. Владислав Філяр. По їх розмовах відчувалося, що поляки приїхали на Волинь, щоб вкотре довести свою правоту та добитися «справедливості», щоб їх визнали скривдженими та жорстоко постраждалими від рук українців.
Декілька годин ми стояли під спекотним сонцем, щоб дочекатися промов Президентів України і Польщі. Президент Л.Д.Кучма сказав, що його моральний обов’язок засудити насильство, що факти приховувалися, а свідки мовчали, що особливо великі втрати поніс польський народ від екстремістських елементів, що це була організована злочина акція, волинський злочин?! Якби сказав їх хтось інший, це не було б так боляче, але це слова Президента, – нашого.
Потім вийшов літній поляк, який в 1943 році проживав у селі Павлівці, і перерахував всю свою родину поіменно, яка була спалена українцями 11 липня 1943 р. під час служби в костелі. Мені дуже шкода його родину, але чому все так відбулося за польським сценарієм? До мікрофона не було допущено жодної людини з української сторони: ні історика, ні свідка, ні учасника національно-визвольних змагань.
Неподалік я побачила старого поляка у формі Армії Крайової, який тримав прапор АК з білим орлом. Я запитала у свого колеги: «А де ж прапор УПА і наш вояк, чому його тут нема»?
Власне, нам є що сказати у відповідь своїм сусідам-полякам. Вже маємо певні напрацювання українських істориків, вивчаються архівні документи, записані правдиві факти і свідчення людей, які лишилися живими свідками злочинів 27 Волинської дивізії піхоти Армії Крайової.. Але не в тім річ – це був збройний міжнаціональний конфлікт, де гинули люди з обох сторін. Річ у тім, що наш моральний обов’язок- не дати втоптати у болото славні імена вояків УПА, які полягли в боротьбі за нас, ще ненароджених українців...
Вони, здебільшого, були молоді і юні, наші хлопці і дівчата, але патріотично та духовно виховані. З великою вірою і самопожертвою наші патріоти прагнули збудувати Незалежну Соборну Україну. Як треба було любити свою Україну, щоб так безоглядно віддати своє молоде життя! Вони йшли до кінця, з вірою у майбутнє, знали, що загинуть, і співали «Ще не вмерла Україна». Кожен член ОУН складав присягу, в якій першою заповіддю була: «Здобудеш Українську державу, або загинеш в боротьбі за неї».
Як видно, ця війна продовжується і досі, але навіки запам’ятаймо ці імена: Симон Петлюра, Степан Бандера, Євген Коновалець, Роман Шухевич, Клим Савур, Ніл Хасевич. Якби не ви, славні українські патріоти, вояки УПА, наш нарід був би давно затаврований та винищений шовіністичною АК, спецпідрозділами НКВД, червоними партизанами, гітлерівцями. Ніхто з цих зайд і загарбників не хотів відмовитись від наших споконвічних західноукраїнських земель.
Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій звернулася до всіх людей доброї волі із закликом до примирення та взаємного прощення. Отже, хай цей конфлікт між двома народами буде в минулому, бо ми всі слов’яни і молимося одному Богові. Будемо просити прощення один в одного за біль та образи заподіяні не нами.
Ми ж, українці, шануймося і пам’-ятаймо цих героїв, хай буде світла їм пам’ять.
Слава Україні!
Ольга НИКОНЧУК,
завідуюча редакцією редакційно-видавничої групи «Реабілітовані історією».