«Ось, свіжоспечений. Але розлучати мене не треба».
Інколи найбільший подарунок долі… «неідеальний» чоловік. Історія на вечір
До священника прийшла молода жінка. Два роки тому він благословив її шлюб, а тепер вона твердо заявила: – Отче, розведіть нас. Не хочу більше з ним жити
Священник, здивований, спитав:
– І яка ж причина?
– Він постійно затримується після роботи. Я хвилююсь, нервую, сваримося щодня. У всіх чоловіки вдома о шостій – а мій і о восьмій не завжди приходить…
Священник трохи подумав і сказав:
– Розведу. Але спершу одне прохання. Спечи мені хліб – великий, духмяний. Але всі інгредієнти позич у сусідів: і воду, і борошно, і сіль. І кожному поясни, чому просиш.
Жінка здивувалась, але погодилась.
Зайшла до першої сусідки:
– Маріє, позич склянку води. Я от хочу розлучитись із чоловіком…
У кожної жінки – своя втома, своє «не можу вже», своя боротьба з розчаруваннями.
– Ти зі своїм? Ех, якби ти знала, який у мене чоловік... – зітхнула Марія і почала свою сповідь.
І так було в кожному домі. У кожної жінки – своя втома, своє «не можу вже», своя боротьба з розчаруваннями. І щоразу ця молода жінка, яка ще вранці була впевнена, що її життя – найгірше, чула нову історію… про чужий біль.
Нарешті хліб був готовий. Вона принесла його священнику:
– Ось, свіжоспечений. Але розлучати мене не треба. Я передумала.
– Як же так? Ще вчора ти була така впевнена…
– А сьогодні я знаю: мій чоловік, виявляється, найкращий із усіх!
Мораль?
Чужі сім’ї – то темний ліс. Ми часто бачимо лише фасад, але не чуємо, що коїться за дверима. Перш ніж ламати – придивіться, чи справді варто. Бо інколи «неідеальний» чоловік – це найбільший подарунок долі, просто з не дуже красивою упаковкою.
Мирослава СЛИВА, zyttia.org.
