Життя в листі очікування: як у Ковелі рятують тих, хто чекає… серця

Ковельські медики і виклики української трансплантології

Під час розмови у головному медзакладі Ковеля із подружжям лікарів, які займаються трансплантологією – Ольгою та Володимиром Танськими, уникаємо тривожних цифр про те, скільки сьогодні пацієнтів із захворюваннями серця потребують негайної пересадки. Ця проблема їм дуже болить. Особливо тому, що серед хворих – чимало молоді, а терміново допомогти їм немає можливості.

«Проблема в тому, що не всі лікарні на Волині діагностують смерть мозку потенційного донора, – каже кардіолог Ольга Танська. – Адже для цього потрібен фахівець та спеціальне обладнання. Недостатньо розвинена у нас і медична авіація, щоб швидко доставити донорський орган, до прикладу, в наше віддалене місто. Бо – найстрашніше, коли є знання та досвід, щоб врятувати людину, але немає органа, оскільки система ще недосконала». 

Ковельське МТМО під керівництвом генерального директора Валентина Вітра стало одним із лідерів в Україні у сфері трансплантації органів. Таких медичних закладів небагато, і вони – у містах-мільйонниках: Києві, Львові, Одесі, Харкові, Дніпрі. Медзаклад у Ковелі – єдиний такого рівня у місті районного значення, де проводять операції, які не під силу багатьом обласним центрам. Тут працює сформована команда своїх спеціалістів. 

Першу трансплантацію серця в Ковельській центральній районній лікарні провели в грудні 2019 року. Відтоді у закладі здійснили понад 30 трансплантацій: 9 пересадок серця та 21 пересадку нирки. 
Попри те, що останніми роками в Україні ця галузь почала активно розвиватися, існує чимало перешкод, які гальмують повноцінне функціонування системи трансплантології.  

Основна причина – не розвинена культура донорства. Про це пояснює медичний директор Ковельського МТМО-ЦРЛ Олена Деркач: «Недостатня кількість донорів у нас – через низький рівень обізнаності населення щодо донорства. Також існує психологічний бар’єр: багато людей не погоджуються через релігійні чи моральні переконання. Були випадки, що родичі померлих пацієнтів, які могли бути донорами, відмовлялися. Існують ще й надумані страхи та упередження. Багато негативу люди бачать у фільмах про чорну трансплантацію. Втім, ці небилиці можна спростувати, адже для пересадки органів важливі неабияка стерильність і професіоналізм. Цього в підвалах не досягти. Тому, на жаль, у нас поки нема такої практики донорства, як за кордоном. Проте важливо розуміти, що світ змінюється, і ставлення до донорства органів також. Навіть прогресивні релігійні лідери, зокрема, один із Пап Римських, публічно заявив, що «Богу не потрібні ваші органи», тим самим закликаючи вірян не боятися донорства, а використовувати його як акт милосердя і допомоги ближньому». 

 ЕКМО-центр – значне досягнення для регіональної медицини

Ковельський медичний заклад – один із небагатьох в Україні, який має ЕКМО-центр (центр екстракорпоральної мембранної оксигенації). Це стало справжнім проривом у сфері високотехнологічної життєво важливої допомоги. А також – унікальним прик-
ладом, як медична система в регіоні може досягати рівня національних і міжнародних клінік. 

Що це таке, розповів кардіохірург Володимир Танський: «Технологія ЕКМО тимчасово замінює функції серця або легень, насичуючи кров киснем поза тілом. Це, по суті, «зовнішнє серце», яке дає пацієнту час на лікування або на очікування трансплантації. Воно використовується при серцевих або легеневих патологіях, коли інші методи вже безсилі».

У червні 2023 року ЕКМО-центр Ковельського МТМО був внесений до Всесвітнього реєстру центрів ELSO (Extracorporeal Life Support Organization). Це зробило його першим таким центром за межами Києва та четвертим в Україні. Володимир Танський демонструє на телефоні світову карту центрів ELSO, де Ковель стоїть поруч із трьома київськими центрами. Він став важливим ресурсом для порятунку життів  мешканців не лише з Волині, а й хворих із сусідніх областей. 

Володимир Танський також зазначає, що стрімко розвивається напрямок механічної підтримки кровообігу. Тож, якщо будуть відповідні дозволи, планується впровадження пристроїв тривалої механічної підтримки. Це – дороговартісні пристрої, які можуть надати пацієнтам з важкими серцевими патологіями, наприклад, молодим людям із складними інфарктами, можливість жити повноцінним життям, чекаючи на донорський орган або відновлення функцій власного серця.

Як зауважує Ольга Танська, хоча механічні пристрої є тимчасовим рішенням, вони дозволяють пацієнтам уникнути летальних наслідків і пройти критичний період: «Раніше хворі з важкими інфарктами, особливо молоді, помирали. Зараз, завдяки ЕКМО та іншим методам механічної підтримки, є можливість підключити пацієнта на той момент, поки серце в шоці, і дати йому шанс на одужання».

Допомога та супровід після операції

Трансплантація серця в Україні є абсолютно безкоштовною для пацієнтів. Всі витрати покриває держава через Національну службу здоров’я України. «Ми підписуємо відповідні пакети послуг, які гарантують, що пацієнти не несуть фінансового навантаження за операцію та наступний супровід, – пояснює кардіологиня. – Держава також забезпечує пожиттєву імуносупресивну терапію. Це – життєво необхідні медикаменти, які пацієнти повинні приймати постійно, щоб запобігти відторгненню нового органа. Ми також маємо можливість контролювати концентрацію цих препаратів в організмі, що дозволяє індивідуально підбирати дози та оптимізувати лікування. Тож після трансплантації серця взаємодія з пацієнтами не завершується. Ми, як до так і після, супроводжуємо кожного пацієнта, контролюємо їхній стан, постійно з ними на зв’язку. Раз на рік вони приїжджають до нас на планові обстеження».

У закладі здійснили понад 30 трансплантацій: 9 пересадок серця та 21 пересадку нирки.  

Для пацієнтів, які пережили трансплантацію серця, зазвичай складний перший рік, зазначає Ольга Танська: «А потім вони можуть жити повноцінним життям, приймаючи лише дві таблетки щоденно. За умови правильного підбору та дотримання протоколів, вони живуть довго, адже імунітет підлаштовується, і ризики відторгнення зводяться до мінімуму. До нас звертаються пацієнти не лише з Волині, а й з інших регіонів України, зокрема з Києва, Чернігова, Івано-Франківська, Чернівців. Це можуть бути як ті, хто перебуває в черзі на трансплантацію, так і ті, хто вже має пересаджене серце і потребує продовження спостереження. Наша мета – забезпечити максимально ефективний та доступний шлях до нового життя для кожного, хто цього потребує».

За лаштунками трансплантації: хвилюючий момент запуску органу

Операція з трансплантації органу – це справжній витвір хірургічного мистецтва. Вона може тривати від двох до трьох годин. Адже ретельно підшивається кожна судинка, кожна зв’язка, створюючи нове життя.

«Найбільш хвилюючий момент настає тоді, коли лікарі запускають пересаджений орган, – каже Олена Деркач. – Уся бригада тоді, затамувавши подих, чекає на перші ознаки його роботи: появу пульсу, серцебиття. Під час пересадки нирки – її функціонування визначається появою сечі. Усе це свідчить, що пересаджений орган – серце чи нирка – «прижилися», отримали кровопостачання та почали працювати. Це – неймовірно емоційний і щемливий момент для всієї команди».

«Другі дні народження»: історії вдячності 

Пацієнти, які отримали нове серце, сповнені вдячності та живуть щасливим життям. Як розповідає Ольга Танська, зв’язок з ними зберігається на довгі роки, перетворюючись на теплі, майже родинні стосунки.

Пацієнти часто пишуть приємні повідомлення, пам’ятають дні народження медиків, дзвонять та вітають їх. Особливо зворушливим є те, що багато хто дзвонить саме у «день народження» свого нового серця – день операції. Це для них справді другий день народження, який вони відзначають, висловлюючи подяку тим, хто подарував їм шанс на життя. 

«Ми їх знаємо всіх. Є й такі, хто живе з новим серцем уже по 10 років. Вони нам – як сім’я, – підкреслює Ольга Танська. – Серед пацієнтів є, наприклад, три Миколи Івановичі, які пройшли цю операцію. Одному з них серце привезли з Чернівців. Вони зараз живуть повноцінним життям».

Лікарі знайомляться з пацієнтами ще до операції, коли ті знаходяться у критичному стані, борючись за життя. Вони бачать, як пацієнти «помирають на очах», і роблять усе можливе, щоб їх врятувати. Така відданість і професіоналізм допомагають витягувати пацієнтів з безодні та дарувати їм нове, повне і якісне життя.

Любов ХВАС.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ