Якось один чоловік раптом «прозрів»… Історія на вечір

– Подумай, – сказав він, – ти ж – не вільний! Вона тобі дзвонить, коли ти затримуєшся. Контролює. Нав’язує фільми, книги, навіть – їжу. Готує правильно, корисно – ніби з турботою, але це ж вона – тиран! І в спортзал тебе «затягла». І від друзів віддалила – бо їй не подобалося, що ви «іноді випиваєте».

Чоловік слухав – і ніби вперше побачив свою історію збоку. Та як же – десять років у «золотій клітці»! У голові завертілося: вона придушила його свободу. Почав бунтувати: сперечався, перечив, дорікав їй у тому, що «обрізала йому крила». Навіть вирішив пожити окремо.

А потім я просто його запитала:

– А що у вас було на початку шляху, коли ви одружувалися?

Насправді, ніхто мені крила не ламав. Їх і не було. А з нею – виросли.  

Він знизав плечима:

– Та нічого особливого. Знімали кімнату. Зарплати ледь на двох вистачало. Машини не було. Жили скромно. Вона каже, що любила. А я зараз думаю: може, їй просто зручно було із невдахою?..

– А зараз що маєте?

– Ну, – він замислився. – Квартира – своя. І будинок у селі добудовуємо. Автівка, ще – снігохід. Малий у школу пішов. Бізнес працює. Гроші є. Вихідні – разом, по лісу катаємося. Та й вдома затишно.

– І все це з’явилося з тією жінкою, яку ви звинувачуєте у контролі? І саме з нею ви кинули шкідливі звички, почали стежити за собою, збудували бізнес? І хіба це не вона була поруч, коли ви все це виборювали?

Він довго мовчав. Потім зітхнув:

– Насправді, ніхто мені крила не ламав. Їх і не було. А з нею – виросли.

І справді. Вона дзвонить не з контролю, а з турботи. Коли щось трапиться – вона буде першою, хто підніме тривогу й знайде. Може, не завжди м’яко, не завжди ідеально. Але завжди – з любов’ю.

Чоловік усміхнувся, піднявся і сказав просто:

– Я йду додому. Дружина вже вдруге дзвонила. Значить, вечеря чекає. І син, мабуть, малюнок намалював. І добре, що я це зрозумів вчасно. Бо краще мати дім, ніж «свободу» без змісту.

Василина СМЕТАНА, zyttia.org.