Або зустріч із кандидатом у нардепи за закритими дверима...
Або зустріч із кандидатом у нардепи за закритими дверима.
Ваша баба Галя, корінна лучанка
От шо то є старе й дурне. Купували ми з Мотроною минулого четверга на базарі нашому центральному в Луцьку гірчицю й хрін. Та й почули новину, що у п’ятницю, 28 вересня, відбудеться зустріч з кандидатом у народні депутати по нашому мажоритарному округу Петром Кравчуком. «Давай, — каже Мотрона, — підемо, послухаємо, як він обіцятиме за наше з тобою щастя у Верховній Раді боротися». «Та як він там буде боротися, — заперечую, — коли знаючі люди кажуть, що освіти вищої він таки не має. Диплом купив підроблений, а потім на основі того сфабрикованого ще два якихось схімічив». А Мотрона не заспокоюється, виправдовує його. Мовляв, читала десь, що в нього ті дипломи кадебе ще за совєтів вилучило. От вперта баба! Не можу їй вбити в голову, що за ті підробки дипломів Кравчука судили. Тільки як інвалід під амністію попав. А то сидів би. Зараз він при слові «диплом» аж труситься. Сам тепер своєю рукою в біографії пише, що освіта в нього середня. Що ж то за нардеп із махінатора без освіти. Ще й, кажуть, в армії не служив. Хоч в автобіографії пише, що служив. Може, не розуміє, що таке армія? Нічого, думаю, не скаже путнього… Але Мотрона, як вже щось надумає, то її не перепреш. Сказали нам, що та зустріч на вулиці Мамсурова, 9 відбудеться. Взяли ми карту Луцька, стали шукати ту вулицю, аж десь за ЛПЗ, як на Вересневе їхати. І поперлися на свою бідну голову туди. Трохи маршруткою під’їхали. Далі пішки потопали — пустирями, стежками-дорожками, бур’янами порослими. І що ви думаєте? Приходимо ми на те місце. Ні сісти, ні впасти! Сюрпрайз, як каже моя внучка. Паркан дощатий, а за ним собаки нещасні скиглять. Виявляється — луцький собачатник. Безпритульних псів тут утримують. «Може ти щось, теє того, наплутала?» — питаю Мотрону. «Та ні, вибачте, пробачте, — виправдовується вона, — я адресу записала». І папірчика показує. Зло мене таке взяло, стала із Мотроною сваритися: «Ти хоч тямиш, бабо, як нас підкололи!». Собаки, почувши нашу сварку, стали гавкати. Так ми з одного боку паркану з Мотроною лаємося, а пси — з іншого. Радуйся, веселися! Точно нагадує зустріч з кандидатом у нардепи і то не з одним, а кількома. А де ж ті кандидати? Аж тут, дивимося, червоний бус їде. Прямо до воріт теї міської псярні. І виходить мужик із того червоного авто. У синьому костюмі, в білій сорочці, на вигляд — як Брежнєв на схилі літ, тільки без орденів. «Так це ж пан Кравчук! — аж в долоні плеснула Мотрона, — власною персоною». І витріщилася на нього, ніби вперше бачить. Бодай тебе качка копнула! Раптом ще дві іномарки під’їжджають до собачатника на ту зустріч. В одній наші депутати Луцької міськради, по телевізору їх бачила, як сесію по «Аверсу» транслюють. Поздоровалися. І вся делегація, десь так вісім чи сім представітєльних осіб, у той собачий притулок дружно рушила. Мотрона рвонула за ними, а я — за Мотроною. З нами ще три жіночки, що живуть неподалік. Хотіли подивитися, хто то себе кандидатом обзиває. Але, хоп-стоп! Перед самим нашим носом двері, чи точніше ворота, різко закрила молода панянка. «Це що таке! — обурилася Мотрона. — Ми ж на зустріч з кандидатом у народні депутати. Ми — електорат!». Тоді мене питає: «Чому вони самі пішли?» «Звідки я можу знати? Певно, у них не зустріч з виборцями, а саміт», — розмірковую. «А що таке, вибач, саміт?» — не вгаває подружка моя. «Та це коли у верхах самі з собою зустрічаються». «То чого нам перед носом двері закрили?» «Туго до тебе доходить, Мотроно. Саміти проводять за закритими дверима. Ото і все. Зрозуміло!?». Три жіночки відразу пішли. Правда, сказали про того кандидата таке, що вуха в’януть. Ще й плюнули в бік його буса. І я думаю: добре, що не пустили нас із Мотроною, бо дуже собак боюся. Їх стільки в Луцьку розвелося, хоч ґвалт кричи. Мене вже раз біля Сапалаївки серед білого дня, коли я біг-борда роздивлялася, одна біла сучка за ногу вкусила і мало сукенку не порвала. Не вистачало тепер, щоб собаки порвали нову спідницю, на останні гроші з пенсії куплену. «Ідемо!» — стоїть на своєму Мотрона. «Страшно, покусають пси», — втихомирюю її запал. «Кандидат у нардепи собак не боїться, а ми що, такі вже перелякані», — не заспокоюється Мотрона. «Ти бачиш, скільки з кандидатом мужиків іде, вони від нього собак будуть відганяти. А від нас ніхто не віджене». Не пустила я таки туди Мотрону. Отож ідемо вдвох додому, сумні-невеселі, і так собі міркуємо. Це ж нині 28 вересня — Всесвітній день боротьби зі сказом. Напевно, кандидат у депутати хотів цей день разом із друзями відзначити саме там, де той сказ найбільш можливий, і цим довести виборцям, що сміливий, бо сказу не боїться. А ми тут з Мотроною припленталися, непрошені гості. Хай собі проводять той саміт самі з собою та з «братами нашими меншими». Це, мабуть, їхня така виборча «технологія».
