Коли у деяких луцьких маршрутках помітила написи «Купюрами, більшими за 10 гривень, розплачуйтесь особисто», подумала, що водії вирішили зайвий раз перестрахуватися...
Коли у деяких луцьких маршрутках помітила написи «Купюрами, більшими за 10 гривень, розплачуйтесь особисто», подумала, що водії вирішили зайвий раз перестрахуватися... Бо, користуючись маршрутками щоденно, ні разу не була свідком якогось інциденту з приводу передавання решти. Але, виявляється, досі мені просто щастило. Минулого тижня знайома поскаржилася, що, передавши у переповненій маршрутці 50 гривень на оплату проїзду, здачі так і не дочекалася. А водій сказав, що такої купюри йому взагалі не передавали. Випадок цей уже б і забувся, коли б не розмова, випадково вчора почута у маршрутці, куди через задні двері зайшло двоє молодих людей. Дівчина сіла, а хлопець став поруч, діставши з кишені 20 гривень. Коли йому почали передавати по дві гривні за проїзд, він зібрав їх разом, а потім передав свою двадцятку, здається, на вісім квитків. Дівчина пожартувала, що міг би й не передавати. — Я тобі що, Микола? Далі йшло конкретне прізвище і розповідь про те, як його безробітний знайомий живе на гроші, які забирає в маршрутках у довірливих пасажирів, що передають на проїзд. Технологія, яку він розробив, просто блискуча, але подробиць із зрозумілих причин не описуватиму.
