Потрібний ворогу результат. Думки волинського журналіста

І на четвертому році війни не можна звикнути до російських садистських бомбардувань житлових кварталів  українських міст. Вони стали значно болючішими, адже росіяни змінили тактику і відсоток збитих «Шахедів» зменшився. Поки що, на жаль, наша ППО не знайшла ефективної «протиотрути».

Але категоричний висновок знайомої приголомшив:

– Наші спеціально не збивали над Києвом «Шахеди», щоб було більше жертв і легше вибивати на Заході  допомогу.

В мене очі на лоб полізли. Серйозно? Невже думаєш, що  щось комусь ще треба доводити в цій війні та ще й таким диким чином? Як взагалі тобі таке в голову прийшло?

Виявилося, не прийшло. Принесли. Прочитала в якоїсь блогерки, на яку підписана.

– Покажи, – кажу.

Читаю теж. Спочатку великий абзац про хлопчика, який плаче після обстрілу, про жінок, які горюють, про будинок, який димить. І як авторці було боляче на цю всю біду дивитися. Талановито написаний, зворушливий  текст, який викликає сильні емоції.

І в кінці висновок, як обухом: біда сталась, бо українська влада дозволила не збивати «шахеди»!

Невже, питаю, не бачиш маніпуляції? Залили емоціями голову і на цей грунт акуратно поклали потрібний нібито правдоподібний висновок. Не бачить, як не дивно…

Хоча це класика пропагандистів та маніпуляторів. Береш трошки правди (наприклад, якийсь реальний випадок, де військовослужбовці ТЦК перевищили свої повноваження), додаєш багато брехні (наприклад – «мобілізованих тримають у спеціальних колоніях для злочинців, щоб не втекли!»), кип’ятиш в емоціях, підсолюєш правдоподібністю («казав знайомий знайомого, дядько якого служить в СБУ») і отримуєш страву, яка отруює мізки та розхитує психіку.  І головне – дає потрібний ворогу результат.

Росіяни – справді сильний супротивник на інформаційному полі. Перекручення, пропаганда, брехня, вкиди, спотворення реальності фактично онлайн – вони це роблять майстерно, не жаліючи грошей. Мусимо про це пам’ятати і ставитись критично, читаючи навіть тексти «авторитетів». Щоб, по-перше, не поширювати брехні, і, по-друге, заради власного ж душевного спокою. Бо навіщо допомагати ворогу?

…До речі, історія із знайомою приголомшила й тим, що її син служить в ЗСУ, і якраз у групі, яка займається збиванням «шахедів».

– Невже думаєш, що твій син  виконав би наказ спеціально не збивати російські безпілотники і промовчав би про це?! Як й інші.

– Ні.

Отож.

Василь УЛІЦЬКИЙ, редактор відділу політики газети «Волинь».