«ЯК ТРЕБА, ХАТУ Я ЗМУРУЮ, РОБОТИ ЗОВСІМ НЕ БОЮСЬ», —

такі рядки стали життєвим девізом жительки села Підгайці Катерини Пашко, яка своїми руками зводить ось уже третій будинок і оздоблює його використаними пляшками (на фото)...

Ніна КОСТРУБА


«Господи, пошли здоров’я цій трудолюбивій, наділеній мистецьким талантом, людині. Дай їй сили втілити мрію у життя». Ці думки не покидали мене відтоді, коли познайомилася із Катериною Пашко, невисокою, тендітною жінкою. Її світлий розум та роботящі руки творять дива, бо іншими словами побачене на власні очі аж ніяк не можна назвати. Безмежна віра в краще, любов до села, Богом даний талант допомагають Катерині долати труднощі, тамуючи душевний біль, з оптимізмом дивитися вперед.
Вона — гарна швачка, професійно робить ремонти, люди захоплюються її ручними розписами на стелі та стінах. Не є проблемою для жінки прищепити троянди чи пагони плодових дерев, слухається її рук гармонь, а коли приходить муза, то віршовані рядки вмить туляться один до одного… Підгайчани поважають Катерину Володимирівну за добру вдачу, чуйне серце, працелюбність. Адже не часто можна зустріти жінку, яка своїми руками може від початку до кінця звести будинок. Катерина не вважає це чимось особливим, тому без метушні і галасу впевнено втілює свою заповітну мрію у життя — будує казковий будиночок.
На ділянці, де ведуться роботи, в окремій загорожі — більше 10 тисяч різнокольорових пляшок. Цей будинок зовсім не схожий на попередні. Жінка називає його «ластівчиним гніздом». Вона сама його спроектувала, сама, як та пташина, що по частинці збирає матеріали: щось принесе, а щось привезе на велосипеді. І на мальовничому пагорбі по вулиці Надстирній у Підгайцях, який колись служив кошарою для колгоспної худоби, вимальовується творіння жіночих рук. «Як я у Бога просила той кусочок землі, примовляючи: «Божечко, дай мені знати, чи здійсниться моя мрія? Мені приснився сон, що вселив надію», — зі сльозами на очах розповідала пані Катерина.
Байдуже пройти повз споруди неможливо, бо вже зараз, хоча зроблено лише 25 відсотків, вона вражає своєю неповторністю. Тут кожна стіна виграє українським орнаментом із різнокольорових скляних пляшок (зелених, коричневих, білих), що віддзеркалюють сріблом. На прибудинковій території тягнуться доверху ялівці, туї, кущики троянд, молоденькі плодові дерева. «Аби моя душа могла розказати, яка то буде гарна будівля! Я її уже бачу завершеною. Всюди квіти, ландшафтний дизайн і серед цієї краси — басейн, альтанка, водоспад… Я обожнюю гарне подвір’я. Для здійснення своєї мрії прошу у Господа лише здоров’я, миру і спокою на землі», — порушують замріяну тишу слова Катерини.