ЗРОБИ СВОЮ ХАТУ БІЛОЮ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99

ЗРОБИ СВОЮ ХАТУ БІЛОЮ

Боляче читати в пресі, в тому числі і в газеті «Волинь», про те, що за останні роки все більше наших людей в пошуках кращої долі виїжджають за кордон...

Боляче читати в пресі, в тому числі і в газеті «Волинь», про те, що за останні роки все більше наших людей в пошуках кращої долі виїжджають за кордон. В числі тих, хто виїхав в минулому році у Португалію і Ольга Фещук, як повідомила газета, відома патріотка, активістка культурно-освітнього руху Луччини, голова Волинського жіночого товариства.
Від’їжджаючи, вона просила благословення у далеку дорогу на чужину, аби там не загубитись — повернутися в рідну сторону... Повернуся до тебе, мій рідний краю, мовляв, як згинуть вороженьки, як роса на сонці, як зникнуть з моєї землі найкращого чорнозему на світі — бур’яни і будяки. Я хочу бачити свою землю в буянні золотого колосся жита і пшениці, своїх людей в розкошах, достатках матеріального, духовного, вільного життя. Ось такі сподівання людини, яка вважає себе патріотом України.
Життя у нас, звичайно, не легке. Не всі можуть терпіти труднощі, не всі перемагають, долаючи їх. Але я не розумію, як можна, втікаючи з України в тяжку для неї годину, називати себе патріотом.
У недалекому минулому українців везли в вагонах, загратованих колючим дротом, в концтабори, в табори остарбайтерів на каторжні роботи до Німеччини. Декому вдавалось втекти, а дехто, втікаючи з тих ешелонів, навіки поліг в безіменних могилах. Не всі повернулись до своєї домівки, витерпівши тортури і голод. Але ті, кому судилося вижити, звільнившись з фашистських лабет, поверталися на Україну. Їх лякали Сибіром, часом називали ворогами народу. Але істинні патріоти їхали додому, відбудовували заводи, шахти, сіяли хліб і своїми мозолястими руками дбали про Україну.
В Україні, слава Богу, немало людей, для яких девіз «Батьківщина або смерть» є не тільки гаслом, а й змістом всього життя. Та чи може патріот заради свого добробуту їхати до сусідів, бо там краще?
А хто ж буде виполювати бур’яни і будяки на нивах найкращого у світі чорнозему? І невже отакі патріоти думають, що вороженьки самі зникнуть, як роса на сонці? Правомірно, на мою думку, патріотам-втікачам поставити запитання: а що зробив ти, аби наше життя було таким, як у далеких і близьких сусідів?
Не киснути, розпустивши нюні, що у сусіда хата біла, і в сусіда жінка мила, а, образно кажучи, засукати рукава і працювати в поті чола на своїй землі, робити все можливе, а часом і неможливе, аби Україна була прекрасною і сильною — ось чого нам бракує. Щоб у кожного із нас своя хата була білою, білішою від сусідської, а в хаті своїй і жінка була наймилішою.
Микола ТАРАСЕНКО.
м. Луцьк.