Мій Господи, ти, наковтавшись прогірклого диму,
В пітьмі й у пожежі, та, зрозуміло, без каски,
Стоїш за плечима в синів найдорожчих — незримо —
Щоб руки простерти, якщо їм судилося впасти...
Мар’яна САВКА
Мій Господи, ти, наковтавшись прогірклого диму, В пітьмі й у пожежі, та, зрозуміло, без каски, Стоїш за плечима в синів найдорожчих — незримо — Щоб руки простерти, якщо їм судилося впасти...
Ще рано гасити це полум’я, Господи, рано, Згортати знамена у мороку зла позасвітнього, Бо зрада — ти добре це знаєш, ще глибша за рану, Бо смерть у прицілі найкраще відстежує світлих.
Ти просто там стій. І тримай на долоні своїй Запалене місто–свічу, серед снігу і диму, Якщо тебе хтось не впізнає, дай знак, що ти свій, Що завжди стоятимеш поруч з синами своїми.
