Пораненого активіста Олександра Гуча із села Дерно Ківерцівського району і читачі, і працівники нашої газети визнали найдостойнішим титулу «Людина місяця» в лютому 2014 року...
Пораненого активіста Олександра Гуча із села Дерно Ківерцівського району і читачі, і працівники нашої газети визнали найдостойнішим титулу «Людина місяця» в лютому 2014 року. Під час революції снайпер поранив хлопця у ліву ногу. Як зізнається потім друг Пегас, найбільш прикро тоді було, що не міг і далі відтягувати від куль іншого травмованого бійця, свого односельчанина Павла Марчука. Із 7 березня наш герой лікується в єрусалимській клініці «Хадасса». Найскладніша операція вже позаду, попереду — реабілітаційний період. Ми уважно стежимо за здоров’ям Пегаса й віримо, що зовсім скоро він зможе ходити без милиць. Сашко та його лікарі роблять для цього все можливе. Розмовляючи з Пегасом, переконалися: настрій у нього бадьорий, а дух, як завжди, бойовий
Ярослава ТИМОЩУК
— Саш, чого тобі не вистачає в Ізраїлі? — Нема з ким поспівати українських народних пісень (усміхається). Пригадую, торік саме у цей час були на табірній грі «Звитяга» в цуманському лісі, ввечері співали з хлопцями і дівчатами біля багаття. Та загалом нема враження, що батьківщина — десь далеко. В Ізраїлі проживає численна діаспора українців. Вони допомагають у клініці як волонтери, уважно ставляться до мене і до мого пораненого товариша Артема Запотоцького. На стіні біля ліжка висить український прапор, який примандрував разом зі мною вже у п’яту палату. Попросив маму, щоб привезла його з дому, коли їхала до мене (на руці в Пегаса — браслет із жовто-блакитних стрічок. — Авт.). — Що змінилося у твоїх переконаннях після революції на Майдані? — Збагнув, що російськомовні українці теж неабиякі патріоти. Гадаю, варто подякувати Януковичу, бо він єдиний з усіх президентів зумів об’єднати Україну. — Твоє життєве кредо? — Не будьте байдужими — дійте! — На батьківщині Олександра Гуча називають героєм… — Це, звичайно, приємно, але навіть якби так не вважали, не дуже засмутився б: не заради звань поїхав на Майдан. До поранення мало хто знав, що я в Києві. Якби не спіймав кулі, міг би набагато більше зробити. — Про що думав, коли поранили? — За одну хвилину багато чого промайнуло у голові. Спочатку перепросив у пораненого земляка, побратима Хоми, що не можу його відтягувати з поля битви, оскільки самого підстрелили. Тішився, що коліно ціле. Міркував: або стечу кров’ю, або хтось мене винесе з-під обстрілу. Хотів мамі зателефонувати і попрощатися наперед. Та схаменувся. Бо якби розповів, що трапилося, то вона, певно, інфаркт схопила б. Пізніше обманював, що впав зі сходів і зламав ногу. — Якби був зараз в Україні при доброму здоров’ї, чим би зайнявся? — Приєднався б до луцьких бійців. У спокійніші часи влаштовував би своє життя. Приміром, міг би майструвати дерев’яні альтанки і гойдалки. — Що зробиш передусім, повернувшись на рідну землю? — Маю чимало планів. Треба об’їздити своїх друзів з Києва, Черкас, Волині. Багато хто з них провідував мене в клініці, хочемо знову зустрітися. — Які твої останні приємні відкриття? — Враження від перебування в клініці — лише позитивні, нема на що нарікати. У вільний від процедур час пізнаю культуру і звичаї цієї дивовижної країни. Познайомився з земляками, які багато років тому емігрували до Ізраїлю. Вони називають себе жидобандерівцями, одягають вишиванки і не сплять ночами, переглядаючи новини з України. Приносять нам гостинці, влаштовують пікніки. Вважають своїм обов’язком допомагати пораненим, оскільки ті зуміли змінити ситуацію в країні. — А що засмучує? — Новини з України. — Коли востаннє плакав? — Сльози наверталися на очі, коли вкотре переглядав відео з Майдану. — Що для тебе означає Україна? — Це її народ, історія і звершення повстанців. Себе вважаю патріотом, бо люблю свою країну. Навчив арабську медсестру вітатися «Слава Україні!». Росіяни, з якими тепер листуюся, пишуть мені українською мовою. Це вельми радує. — Як вдається зберігати силу духу? — Завдяки рідним і друзям. Небайдужі люди з різних куточків світу передають мені слова підтримки. Навіть мама вже менше хвилюється, бо переконалася: я — в надійних руках.
На фото: І в ізраїльській клініці друг Пегас не розлучається з українською символікою.
ТРІЙКА ЛІДЕРІВ АКЦІЇ «ГЕРОЇ НАШОГО ЧАСУ» У ЛЮТОМУ-2014 (за версією читачів і працівників газети «Волинь-нова»)
Олександр ГУЧ Сьогодні герой Майдану після важкого поранення лікується в Ізраїлі. А в день виходу статті про Олександра ми, щоб не підставити хлопця, не назвали його імені та прізвища. Вказали лише псевдо – Пегас. Що переможе революція, тоді було ще невідомо... 1 місце 22,47%
Валентина ЯНКОВСЬКА Її вибрали 11 чужих дітей! Народивши і виховавши доньку та сина, ця жінка просто не могла не прихистити й тих, кого обділила доля. 2 місце 17,51%
Валентин і Олена МАРЧУКИ Маючи трьох власних дітей, вони взяли у свою сім’ю трьох сиріт, після чого Господь послав їм ще одного синочка. 3 місце 17,25%
Дорогі друзі! Трійка призерів лютого автоматично потрапляє до підсумкової анкети, в якій читачі та працівники газети «Волинь-нова» визначать «Людину 2014 року». Отже, ті, хто посів ІІ і ІІІ місця, матимуть ще один шанс здобути перемогу. Завдяки нашому редакційному водію Миколі Денисюку, який витягнув щасливий конверт серед читачів-учасників лютневої акції, спеціальний приз потрапить у село Дольськ Турійського району до Лесі Миронівни Панасюк (просимо переможницю зателефонувати на номер 72-49-95).
Усім іншим прихильникам «Героїв нашого часу» кажемо: визначайте лідера березня (анкету подавали у четверговому номері за 17 квітня) — і ви також матимете шанс отримати подарунок від улюбленої газети.
