Нині багато пишуть, малюють, співають про Небесну сотню. Воно наче й зрозуміло: всім болить, усі переживають. Але дехто відверто паразитує на іменах героїв...
Нині багато пишуть, малюють, співають про Небесну сотню. Воно наче й зрозуміло: всім болить, усі переживають. Але дехто відверто паразитує на іменах героїв.
Не біда — списувати стоси паперу, щоб вилити свій біль. Гірше, коли митець вирішує, що його твори обов’язково мають стати надбанням суспільства і вибиває задля цього бюджетні чи спонсорські кошти. Приміром, один поет написав сто віршів — для кожного загиблого активіста. Мені пригадався художник із Луцька Сергій Радкевич. Він намалював кілька картин, присвячених першим жертвам Майдану та волинським героям. Відтак перестав створювати подібні полотна — каже, така робота неабияк виснажує, адже кожну долю, кожну історію мусить переживати й пропускати крізь себе. Та й навіщо людству тиражовані портрети? — зауважує Сергій.
