Перший день нового року для начальника Горохівського центру поштового зв’язку №7 Волинської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Олександра Кмити (на фото) – подвійне свято, адже 1 січня він відзначає ще й свій день народження. А цьогоріч йому виповнилося 55!..
Перший день нового року для начальника Горохівського центру поштового зв’язку №7 Волинської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Олександра Кмити (на фото) – подвійне свято, адже 1 січня він відзначає ще й свій день народження. А цьогоріч йому виповнилося 55!
Леся ВЛАШИНЕЦЬ
–Олександре Васильовичу, звідки розпочалася життєва стежина, якою ви сьогодні йдете – вже мудрий, авторитетний і шанований? – Я народився у невеликому селі Угові, де й живемо з дружиною. Люблю свою батьківщину не лише за самобутність, мальовничість. Єднає з нею і життєве кредо – не марнувати без роботи жодної хвилини. Село – найкращий вихователь поваги до праці. З цією наукою у доросле життя мене благословили батьки-хлібороби Василь Олексійович і Ніна Андріївна. – Ким мріяли стати і коли вперше познайомилися з поштою? – Мав бажання і вступив навчатися на бухгалтерський відділ Горохівського сільськогосподарського технікуму, бо ще у школі подобалися уроки математики. Першим знайомством із поштою можна вважати візити сільської листоноші Марії Натанчук. З величезною сумкою жінка повагом заходила на шкільне подвір’я, а ми, дітлахи, зусібіч обступали її, щоб купити листівку чи марку. Роботу на пошті мені «нараяла» знайома, коли вернувся із армії і шукав, де б працевлаштуватися. Так і став бухгалтером-ревізором. Як мовиться, втрапив на пошту начебто ненароком, але тепер упевнений, що випадковостей не буває, бо на пошті познайомився з дружиною Галиною – електромеханіком «Укртелекому», свого часу інструктором був син Андрій, бухгалтером Горохівського центру поштового зв’язку працює донька Ольга. – Нелегко, мабуть, було 20-річному юнакові, адже посада бухгалтера-ревізора вимагала неабиякої відповідальності? – Мав дуже доброзичливих наставників. На жаль, уже покійний Володимир Лаврентійович Повідзьон. Йому, а також Петрові Семеновичу Голдованському і моєму попереднику Петру Макаровичу Рузаку я вдячний донині і за вимогливість, і за слушні поради, без яких було б значно важче. Дуже приємно, що й досі мені часто телефонує колишній начальник районного вузла зв’язку Віктор Леонідович Трушинський, який приймав мене на роботу. Почесний ветеран галузі хоч живе у Луцьку, але постійно цікавиться нашими успіхами і проблемами, передає вітання всім працівникам. – Що скажете про свій колектив? – Він чудовий, і це тому, що на пошті не можуть працювати випадкові люди. Цю роботу потрібно любити душею, тут необхідно бути і спеціалістом, і технологом, і економістом, ще й психологом. А головне – мати бажання привітно спілкуватися з людьми. У нас усі такі. – Горохівський центр поштового зв’язку №7 обслуговує і Локачинський район. А це… – …понад 200 працівників, серед яких лише 5 чоловіків-листонош. Мабуть тому, що колектив, як кажуть, жіночий, він вирізняється і сумлінністю, і вродою. – Знаємо, маєте великий гарний сад. Як давно сподобалася ця благородна справа? – Захопився цим уже у зрілих роках. Щороку саджу по декілька деревець, при цьому дбайливо доглядаю й ті, котрі садив ще тато. Їм більш як півстоліття, але плодоносять. У село до нас із дружиною дуже люблять приїжджати внучки – п’ятирічна Каріна і трирічна Еля. Як і для кожних дідуся й бабусі, вони для нас – найбільша втіха.
