«ВІДДАТИ ДОНБАС — ЦЕ ЗРАДИТИ ТИХ, ХТО ПОЛІГ В ІМ’Я ЦІЛІСНОСТІ УКРАЇНИ»

«Людиною жовтня 2015 року» стали одразу двоє героїв публікації нашої газети — брати Андрій та Сергій Степасюки. Хлопці з багатодітної родини парафіян луцького монастиря святого Василія Великого обрали фах військових і тепер виконують свій обов’язок на Сході. Старший Андрій воює у спецназі, молодший Сергій знешкоджує міни. Звістка про перемогу у редакційній акції застала його в місті Щастя Луганської області. «Ми тут наче на безлюдному острові, — каже Сергій. — Свят фактично не відчули. Якби не посилки з ялинками від учнів рідної 4–ої луцької гімназії, про Новий рік могли й забути. Телебачення, інтернет не тягнуть, мобільний ловить ледве-ледве», — розповідає Сергій і заради діалогу з «Волинню-новою» вилазить на горище

Тамара ТРОФИМЧУК

«ОГОЛОШЕННЯ ВІЙНИ ЗАМІСТЬ АТО ОЗНАЧАЛО БИ КІНЕЦЬ ДЕРЖАВИ»
— Чому бойовики знову почали стріляти перед святами?
— Думаю, це такий подарунок від пана Путіна. Перед Новим роком на Донбас приїжджав черговий гумкомвой, а потім, як уже бувало, відновилася стрілянина… Лякають, не дають спокою. Хоч особисто моє враження — сепари були б уже й не проти згорнути кампанію, але не можуть зробити цього через гордість і пресинг «старших братів». От вони і нагадують про себе переважно нічною стріляниною.
— Як, на вашу думку, правильніше називати те, що відбувається на Сході: АТО чи війна?
— Події розцінюю як конфлікт, який у різних секторах має різну силу. Це однозначно не війна, її Україна просто би не потягнула. Коли все закрутилося, ми були в такому фінансовому становищі, що оголошення війни означало би кінець держави. Тому, хоч були під час АТО не завжди обдумані рішення командування, подекуди нескоординоване ведення бойових дій, воєнний стан ситуації не виправив би, а тільки значно ускладнив.
— Доводилося чути, що на Донбасі нас чекає така ж історія, як Ізраїль у відносинах з арабами, тобто багаторічне затяжне протистояння.
— Це справді може тривати довго, бо сепаратисти мають значні ресурси живої сили і техніки. Але сказати, що дійде до такого стану, як на Близькому Сході, я не можу. Українська ситуація все-таки інша, легша. Хоча нам у Ізраїлю треба багато чому повчитися. Подивіться, як там налагодили оборону своєї країни. У них навіть жінки служать в армії. Хоча коли Україна перейде на контрактну службу, думаю, у нас їх також буде немало.
— А в якому стані зараз перебуває одіозна стіна, що нею мали відгородитися від «ДНР» та «ЛНР»?
— За весь час перебування на Сході я не бачив ні стіни, ні бодай траншеї для неї.
— Донецьк і Луганськ варто повертати Україні?
— Обов’язково. Ми не маємо права залишати їх ворогу, бо за ці території пролито багато крові. Віддати їх — означає зрадити тих, хто поліг в ім’я національної цілісності України. Хотілося б, аби решта країни більше переймалася тим, що відбувається на Сході. От я чув, що в Луцьку був випадок: жіночка в магазині підняла скандал за те, що їй дали несвіжий хліб. Вона буцімто жбурнула буханець продавчині зі словами: «Я його купувати не буду». Мені важко про таке навіть чути. Тут, на Сході, заради хліба багато хто з місцевих готовий стати на коліна.

«МОЛЮСЯ ПЕРЕВАЖНО ПІСЛЯ ТОГО, ЯК УСЕ ЗРОБЛЕНО»
— Військовим мають підвищити зарплати у 2,5 раза. вас це радує?
— Звичайно, якщо справді буде так, як обіцяють. Думаю, рівень армії і контрактної служби має покращитися. У людей з’явиться мотивація підвищувати професійний рівень. Раніше військовим платили від 2400 гривень до 4800 — і це в АТО за ризик життям! Смішні гроші. З новою зарплатою кожен матиме мотивацію для самовдосконалення як спеціаліст. Наголошую саме на слові «спеціаліст», бо, наскільки відомо, після 7–ї хвилі мобілізації почнеться перехід на контрактну армію.
— Скільки вибухових пристроїв ви розмінували за час роботи сапером?
— Наш підрозділ складається з 15 чоловік, серед них є сапери та представники інших спеціальностей. Разом ми знешкодили більш як 600 протитанкових і протипіхотних мін, різного роду розтяжок і саморобних вибухових пристроїв.
— Чи пам’ятаєте свої відчуття, коли проводили перший підрив?
— Дуже боявся, щоб не зачепив осколок. Але це нормально. Сапер повинен боятися, самовпевненість може дорого коштувати. Мусимо прислухатися до інтуїції, дотримуватися заходів безпеки, завжди бути напоготові.
— Що думаєте про людей, які іноді телефонують про фальшиве замінування?
— Шкода їх, вони не відають, що творять. Не усвідомлюють серйозності ситуації і навіть приблизно не уявляють, наскільки страшно і небезпечно те, з чим жартують.
— Як рідні ставляться до вашої роботи?
— Моляться за мене і потроху сивіють. Але покинути роботу не просять. Вони знають: це справа мого життя, до того ж наразі дуже потрібна країні. Професію сапера сьогодні вибирають одиниці, останнім часом мені взагалі не траплялися люди, які хотіли би цього навчитися. Хоча ми готуємо особовий склад для таких робіт, передаємо їм свої знання, разом із нами новобранці виконують завдання із розмінування.
— Чи читаєте молитву в хвилини небезпеки?
— Молюся переважно після того, як усе зроблено. Армія виховала так, що моїм другим «я» стала зібраність та обережність. Під час роботи концентруюся тільки на своїх діях. Ні про що інше не дозволяю собі думати. Коли все закінчено, лише тоді видихаю і промовляю молитву. Торік після четвертої хвилі мобілізації капелани видали нам молитовники з десятьма молитвами: перед боєм, під час бою, при пораненні, при смерті, молитва над загиблим і ще декілька молитов. Та найчастіше все ж молюся «Отче наш», а потім своїми словами дякую Богу.


ТРІЙКА ЛІДЕРІВ АКЦІЇ «ГЕРОЇ НАШОГО ЧАСУ» У ЖОВТНІ-2015
(за версією читачів і працівників газети «Волинь - нова»)

СТЕПАСЮКИ
Андрій і Сергій І місце – 23,92%

Старший із рідних братів Степасюків – 26-річний Андрій – воює в АТО спецпризначенцем, а молодший – 24-річний Сергій – знешкоджує міни та інше смертоносне начиння, яким нашпигована земля Донбасу.

МАЗУРИК
Валентина ІІ місце – 21,93%

Не бачить. Не чує. Але пані Валентина не зациклилась на своїй біді, не скорилася долі, а живе болями та проблемами рідних і держави: нещодавно незряча лучанка разом зі своїм чоловіком Петром зв’язали 100 пар рукавиць для Національної гвардії, в якій служить їхній син.

ПИЛИПЮК
Андрій ІІІ місце – 16,51%

Спочатку пан Андрій пробіг 100-кілометровий ультрамарафон, а потім став першим волинянином, який спустився на два тижні у найглибшу печеру світу – Воронячу-Кубера (глибина – 2196 м).

Нагадуємо, що трійка призерів жовтня автоматично потрапляє до підсумкової анкети, в якій читачі та працівники газети «Волинь-нова» визначать «Людину 2015 року», тобто ті, хто посів ІІ і ІІІ місця, матимуть ще один шанс здобути перемогу.
До речі, фартовим цього разу виявився конверт, надісланий у редакцію лучанином Сергієм Трофимюком, а ощасливила учасника акції, витягнувши його листа, касир із Луцька Олена Густап (просимо переможця зателефонувати на номер 72-38-94).
Усім іншим прихильникам «Героїв нашого часу» кажемо: визначайте лідера листопада (анкету подавали у четверговому номері за 14 січня) – і ви також матимете шанс отримати подарунок від улюбленої газети!