Прочитав статтю Олександра Нагорного “Чиновницька піраміда страху” за 19 лютого ц.р., ділився думками не лише з рідними (так ми часто робимо), але й із знайомими, які при чиновницьких посадах...
Прочитав статтю Олександра Нагорного “Чиновницька піраміда страху” за 19 лютого ц.р., ділився думками не лише з рідними (так ми часто робимо), але й із знайомими, які при чиновницьких посадах. Вони казали: “Хоч “Волинь” може чесно і правдиво водночас і сміливо сказати про те беззаконня, що твориться”. Погоджуюся: є у нас синдром страху. А чому він живучий? Метод колишніх більшовиків перейняли сьогоднішні доморощені українські більшовики. Зараз у нас немає стабільного життя, заробітків. Здавалося б: чого боятися, коли немає чого втрачати, крім злиднів (добре, що не усім). Система впливу нинішньої влади відпрацьована так, що шукатимуть компроматів, а як не знайдуть, то придумають не лише на тебе, але на твоїх дітей та внуків. А наше правосуддя не завжди здатне захистити твою честь і порядність. Прості люди на власній шкірі відчули декларовані гласність, чесність і відкритість приватизації у промисловості, реформування в сільському господарстві, коли одиниці стали мільйонерами, а мільйони — злидарями та безробітними. Чому так сталося? Адже ці “експерименти” проводилися провладними структурами, а Аграрна партія навіть заявила, що бере на себе відповідальність за реформи на селі. Результати розвалу сільського господарства — наяву. А хто за це відповість? Із багатьох телеекранів, радіоприймачів майже щодня доводиться чути з вуст високопосадовців запевнення, як щодня зростає наш добробут. Бо, мовляв, підвищено зарплату, проведено пенсійну реформу. Гіркоту цих солодких обіцянок і практичних кроків відчули більшість пенсіонерів. Потішили і студентів майбутнім підвищенням стипендій. А що виграв кожен простий пересічний українець? Це він бачить, коли підіб’є витрати свого сімейного бюджету на купівлю найнеобхіднішого — хліба і хлібобулочних виробів, які в середньому подорожчали майже на 50 відсотків. А ще купляємо інші продукти, які зросли в ціні, підвищилась і плата за опалення... А скільки шуму в ЗМІ провладних, коли побілять палату чи пофарбують двері у якомусь лікувальному закладі, чи привезуть у школу комп’ютер... Це подвиг? То має бути в порядку речей. Адже тому ми обирали владу, довіряли їй, щоб вирішувати повсякденні справи. І не слід владі будь-які прорахунки звалювати на опозиціонерів, як ми це чуємо. Бо хто узурпував владу?! Хочеться сказати: пани чиновники, треба вміти слухати людей і хотіти їх почути, бо вони прагнуть, щоб влада не гралася законами, а діяла за законами. Іван ФЕСЕНКО. м. Луцьк.
