Теорія «останнього злотого»
В одній із найкращих, як на мене, та найвідвертіших книг есеїв нобелівського лауреата 1980 року, польського літератора Чеслава Мілоша (1911–2004) «Абетка» у розділі, присвяченому букві Г, йдеться про гроші. Письменник згадує злиденні періоди свого життя, коли доводилося різними способами заробляти на хліб насущний
Кость ГАРБАРЧУК, редактор відділу інформації, діяльності влади та місцевого самоврядування газети
Він пише, що в такі моменти завжди падав, як кіт, на чотири лапи та вперто біг далі – й знаходився вихід зі скрутного становища. А тоді, коли практично не було жодних шансів на які-небудь заробітки, допомагала теорія «останнього злотого». Згідно з нею, якщо в кишені порожньо, повинне щось трапитися. І воно обов’язково траплялося, й цілком несподівано знаходилися кошти.
Думаю, кожен із нас хоча б раз у житті мав такий досвід: закінчилися гроші, все, крапка. На завтра немає жодної копійки навіть на хліб, вже перевірили кишені в зимовому пальті та парадно-вихідному костюмі. Потім, коли, здавалося б, ситуація критична, якимось чином гроші з’являлися.
Думаю, кожен із нас хоча б раз у житті мав такий досвід: закінчилися гроші, все, крапка. На завтра немає жодної копійки навіть на хліб, вже перевірили кишені в зимовому пальті та парадно-вихідному костюмі. Потім, коли, здавалося б, ситуація критична, якимось чином гроші з’являлися.
Цю оптимістичну теорію польського класика я пригадав, коли під час відрядження у Рокитнівський район Рівненської області біля древнього Юзефинського дуба відчув у душі терпкий весняний щем, вперше почувши далекий голос зозулі.
Разом із колегами, не змовляючись та не задумуючись, стали шукати копійки по кишенях. Поглянувши один на одного, розсміялися. Адже це ж якийсь підсвідомий рефлекс, успадкований від прадідів. Дорослі люди, а досі у всілякі байки віримо. От тоді я й замислився і став шукати відповідь на питання, яке стосується нашої ментальності. Звідкіля воно у нас взялося: щоб весь рік водилися гроші, то не треба працювати, достатньо піти в ліс, маючи в кишені хоча б кілька копійок. Як усе просто. Навіть приказка в народі є: «Сховай грошульку на зозульку».
Нині наша країна в ситуації, яку можна назвати теорією «останньої гривні» – коли гроші в казні вже закінчилися й ніхто не хоче їх позичати, бо крадуть. І обов’язково мусить щось трапитися. Тому, щоб врятувати економіку України від катастрофи, пропоную негайно вивезти в ліс весь новий склад Кабінету Міністрів. Тільки кожен урядовець повинен взяти з собою добрячу торбу копійок – і нумо дружно ловити щедру зозулю, щоб підкинула грошенят: на школи, на дороги, на порятунок онкохворих діток, на протезування й лікування поранених солдатів... Список державних бажань для цієї чарівної у слов’янській міфології пташки можна скласти величезний. Тільки потрібно поспішати, адже, за спостереженнями орнітологів, кує зозуля лише до Івана Купала.
