Шанс є. Не змарнуймо його!
«Як добре ми жили до Майдану» — такий напис хтось залишив на стіні ліфта. Причому зробив це спеціальним маркером, який не змивається. «Якби не Майдан, не було б війни, а долар був би по вісім», — зітхає молодий чоловік так, як старий комуніст за СРСР... — Ну, — не стримуюсь я, — якщо вже мріяти про минуле, то давай згадувати долар по 4, а краще
Василь УЛІЦЬКИЙ,
заступник головного редактора газети «Волинь–нова»
Для мене очевидним є інше: Майдан не став причиною теперішніх негараздів, а навпаки — відвернув ще більші.
Гривня обвалилась би у будь–якому випадку. У спокійній Білорусі не було Майдану, але їхні гроші теж різко знецінились, як і в багатьох інших пострадянських країнах. Янукович напозичався, як казав його попередник, як пес бліх, а коли вже ніхто не давав у борг, то продався Путіну за 15 мільярдів, три з яких встиг взяти і невідомо куди подіти. Добре пам’ятаю, як у стабільному 2013 році сільські голови скаржилися, що навіть дверей у клубі не можуть поміняти — гроші на казначейському рахунку ніби є, але використати їх неможливо. Україна фактично була банкрутом, трималась на штучному диханні до президентських виборів. І Путін готувався її «тепленькою» прибрати до рук. Усю.
Для мене очевидним є інше: Майдан не став причиною теперішніх негараздів, а навпаки — відвернув ще більші.
Передмайданну ситуацію я порівнюю із сім’єю, де батько пропив усі гроші, набрав боргів, а коли перестали позичати, віддав під заставу квартиру, відлупцювавши дітей, щоб мовчали. І якби ті діти не вигнали його з дому, то ситуація дуже скоро стала б катастрофічною. Україну просто роздерибанили б, розшматували, позбавивши навіть шансу увійти в коло цивілізованих країн. І не виключено, що «Донбас» влаштували б тут, на Західній Україні.
А так шанс є. І попри всі проблеми та війну, українці продовжують в нього вірити. Інститут соціології провів опитування і з’ясував, що у спокійному 2013 році оптимізм відчували 14 відсотків українців. А у надскладному та кривавому 2015-му — 23%. У заможному 2013-му гордились тим, що вони — громадяни України 47% опитаних, а в 2015-му — 67%!
— Чому так? — міркує соціолог Ірина Бекешкіна. — У 2013 році було відчуття цвинтаря. Ніби ми в трясовині, яка нас потихеньку засмоктує. Відчуття, що нічого хорошого вже не станеться, було особливо гострим, коли зрозуміли, що Янукович не збирається підписувати угоду з ЄС. І хоч зараз оптимізм не переважає, у багатьох виник драйв, упевненість у своїх соціальних можливостях і силах. Це компенсує зубожіння.
Кажуть, що розруха — в головах, а не в клозетах. Хоч іде війна, в українських головах таки залишається надія. Звісно, побачити світло у кінці тунелю не означає дійти до нього. Але це все одно краще, ніж суцільна темрява.
