Поляки – до наших заробітчан: «Українці, мийтеся!»
Чим переймалася і з чого дивувалася останнім часом відповідальний секретар газети «Волинь-нова» Тамара ТРОФИМЧУК
… ЯК СОЛДАТІВ ГОДУЮТЬ М’ЯСОМ ЗІ СТАФІЛОКОКОМ ТА КИШКОВОЮ ПАЛИЧКОЮ
Ніяк не можу заспокоїтися через аферу з харчуванням в армії, про яку заговорили минулого тижня в Міноборони. Відомство заявило про намір розірвати контракт на суму 400 мільйонів гривень із фірмою «Візит», що забезпечує продовольством військовослужбовців навчального центру «Десна». Причина — незадовільна якість продуктів. Начальник Центру розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних сил Дмитро Марченко повідомив: у червні близько 200 військовослужбовців у Чернігівській області отруїлися продуктами харчування, які постачала компанія.
Докладніше та емоційніше про скандал розповів радник Президента Юрій Бірюков. Нагадаю, це колишній волонтер, якого Петро Порошенко запросив на державну роботу, щоб не просто критикував, а спробував щось змінити. Те, що розповів пан Бірюков, скидається на детектив. На «гарячу лінію» Міноборони почали дзвонити люди зі скаргами на харчування військовослужбовців 169–го навчального центру «Десна». Реагуючи на них, за два місяці в центр виїхало 9 перевірок, але ніяких порушень не знайшли. «9 перевірок — це 9 рапортів про те, що «суттєвих проблем не виявлено», — обурюється Бірюков. На десяту поїхав особисто Дмитро Марченко. І що ж він побачив?
«Якщо коротко: на складі зберігання продовольства температура +39, хоча в контрольному журналі красиво написано +21, — веде далі радник Президента. — У холодильнику (!), де зберігається м’ясо, +15. Вдумайтеся: холодильник, м'ясо, +15. Вміст тваринних жирів у вершковому маслі — 0%. Вміст тваринних жирів у сирі — 0%. Всюди грибок, пліснява. У м’ясі — стафілокок, кишкова паличка. І при цьому на все є сертифікати відповідності, видані ветеринарною лабораторією Міноборони. З підписами і печатками. Тепер у нас є всі документи. Їх вже не знищити і не сховати».
400 мільйонів! Ви собі уявляєте? Люди отримали від держави стільки грошей і накупили на них харчів, які страшно давати навіть собакам. Усе це відбувається в країні, яка на забезпечення армії кидає останні сили — військовим податком донедавна були обкладені навіть пенсіонери.
Юрій Бірюков веде до того, що Міністерство має докази злочину, в якому задіяні його ж представники. З цим, каже, можна йти до суду і карати винних. У своєму пориві він нагадує капітана Жеглова, який говорив, що правопорядок у країні вимірюється не кількістю злочинців, а вмінням правоохоронних органів їх знешкоджувати. Чи буде так насправді — є великі сумніви. У нас подібні випадки більше скидаються на програму «Риболовля» на каналі «Діскавері»: ловимо і відпускаємо. Але ж хочеться, щоб історію було доведено до логічного завершення з покаранням винних. 400 мільйонів! Ви собі уявляєте? Люди отримали від держави стільки грошей і накупили на них харчів, які страшно давати навіть собакам. Усе це відбувається в країні, яка на забезпечення армії кидає останні сили — військовим податком донедавна були обкладені навіть пенсіонери. Цікаво, до речі, як забезпечується армія США? Там теж 3–4 фірми захопили всі поставки харчів та одягу і паразитують на цьому? 400 мільйонів! Ви собі уявляєте? Люди отримали від держави стільки грошей і накупили на них харчів, які страшно давати навіть собакам. Усе це відбувається в країні, яка на забезпечення армії кидає останні сили — військовим податком донедавна були обкладені навіть пенсіонери.
… ЩО СВЯТЕ ТУРИСТИЧНЕ МІСЦЕ ПОРОЖНІМ НЕ БУВАЄ
Третє літо обходимося без Криму, але особливих незручностей через це не відчуваємо. Швидше є навіть плюси: маємо серйозну причину не їхати туди, де через українську мову тебе вважають людиною другого сорту. Будьмо відверті: мовний расизм по відношенню до західняків на півострові був завжди. Я вже мовчу про побут, сервіс, знамените співвідношення «ціна — якість», яке там не витримувало жодної критики.
Але святе місце порожнім не буває. Не стало Криму — з’явилися інші, не гірші точки відпочинку на побережжі Чорного та Азовського морів. Нещодавно бачила відеозйомки, як багато народу щодня приїздить на Азовське море одним тільки поїздом на станцію Новоолексіївка у Херсонській області. Раніше всі потяги стояли тут лише дві хвилини та їхали далі у Крим. А тепер це кінцева зупинка, звідки десятки тисяч відпочивальників роз’їжджаються по Арабатській косі на Азовському морі. Наплив приїжджих викликав в інтернеті цілу істерику серед кримчан та їхніх російських друзів. «Яке щастя, що ви, хохли, більше до нас не їдете. Нам так добре без вас. На кримських пляжах вистачає місця, море стало чистішим, у магазинах немає черг», — такими були відгуки. Справді, на кримських пляжах сьогодні не просто вистачає місця — вони напівпорожні. Українці на півострів не їдуть, росіяни віддають перевагу Туреччині, залишаються тільки місцеві жителі. Але, думається, не все так добре, як про це говориться і пишеться. Бо туристи — не просто люди з валізами, а великі грошові надходження, серйозний чинник економіки. Недаремно ж турецький президент Ердоган заради доходів галузі схилив голову перед Путіним.
Тому хай процвітає вітчизняний туризм на зло всім ближнім і дальнім ворогам! Для цього у нас є майже всі умови, за винятком хіба що… квитків на потяги. Дефіцит білетів на літній період — явище напрочуд живуче. Навіть коли продаж модернізували завдяки інтернету, розжитися на них все одно важко. Якщо раніше треба було вистоювати черги у касі, то тепер доводиться влаштовувати полювання з допомогою комп’ютера. Причому переважно вночі. Як відомо, квитки починають продавати за 45 діб до дня відправлення. Коли настає потрібна дата, мусиш рівно о 24.00 клацнути потрібними кнопками на комп’ютері, щоб зловити заповітний квиток, поки його не перехопив хтось інший. Ви не повірите, але вже о 0.30 цієї ж ночі залишаються тільки верхні полиці та місця біля туалету. Куди так швидко «випаровуються» всі інші, ніхто пояснити не може…
Отака ложка дьогтю у бочці солодкого літнього меду.
… ВТРАТОЮ ЛЮДСЬКОГО ОБЛИЧЧЯ НА ЗАРОБІТКАХ
Ні для кого вже не секрет, що заробітки у Польщі — каторжна праця. Та все одно біля консульства у Луцьку — черги за візами, а від знайомих тільки й чути: той вже поїхав «до паньства», а той збирається… Я теж теоретично знала, що в Польщі працювати важко. Та коли з-за кордону повернулася сусідка і я побачила, як вона виглядає, то зрозуміла, що таке насправді «важко». Жінка схудла у два рази, змарніла, в очах читалася безпросвітна втома. Чесно кажучи, ледь впізнала свою знайому. Проти волі вирвалося: «Ти здорова?».
«Я то здорова, — засміялася сусідка і від серця трохи відлягло. — Але з нашими людьми там справді недовго захворіти. У мене шок від того, на що можна перетворитися, якщо думати тільки про гроші. Це просто якесь пекло, скільки там ненависті, зла, заздрості. Злоті, злоті, злоті — люди готові розтерзати кожного, коли хтось у чомусь тебе випереджає. Моральна атмосфера жахлива. А ще ж хамство, пияцтво, неохайність. У бараці в одній великій кімнаті жили разом чоловіки і жінки. Душової не було. Воду гріли в чайниках. Ранок починався з того, що хтось із поляків у гучномовець кричав: «Українці, мийтеся!».
Впізнати українців за кордоном дуже легко. Наприклад, у Ватикані, в соборі Святого Петра їх можна безпомилково визначити, озирнувшись навколо. Там, де стоятиме найбільший натовп, — наші. Ікона, біля якої вони моляться, — образ Юди Тадея. Цього святого вшановують як покровителя купців, відповідального за фінансові справи. Перед ним збираються цілі делегації українців і годинами просять матеріального благополуччя.
Спочатку вона працювала на полуниці. Дванадцять годин на добу навпочіпки збирала ягоди, думаючи лише про те, як не відстати від інших. Люди в сусідніх рядках наповнювали свої кошики швидко, наче якісь роботи. Ця щоденна гонитва забирала всі сили і роботу довелося поміняти… Потім вона чистила цибулю на овочевому складі. Там теж були свої нюанси. За кращу постійно велися війни. Велику чистити легше, тож кожен хотів набрати її побільше. Коли привозили нову партію, в павільйоні починалося стовпотворіння. Найнахабніші проштовхувалися наперед, щоб захопити ящики з крупною цибулею. У штовханині не розрізняли хто ти — чоловік чи жінка — товкли один одного без огляду на стать. Працювали ліктями і колінами, лягали на ящики всім тілом, лаялися. За цим божевіллям спостерігали поляки у відеокамери і тільки знизували плечима.
Іноді господарі видавали українцям продуктові пайки. До того ж у павільйон привозили ящики з кетчупом, майонезом, кукурудзою. Хоч продукти зазвичай були прострочені на добрий рік, за них теж воювали. Деколи тара була скляна, вислизала з рук, падала на підлогу, розбивалася… Не боячись поранитися, вимазані кетчупом і гірчицею, вони продовжували вовтузитися. Тоді поляки не витримували, викликали поліцію і та втихомирювала кийками. А далі починався заключний акт вистави «Українські заробітчани у всій своїй красі». Ті, хто щойно був готовий вбити один одного, ставали поруч, клали руки на серце і співали Гімн України.
Звісно, такі картини можна спостерігати не тільки в Польщі. Знайомі греко–католицькі священики розповідали, що впізнати українців за кордоном дуже легко. Наприклад, у Ватикані, в соборі Святого Петра їх можна безпомилково визначити, озирнувшись навколо. Там, де стоятиме найбільший натовп, — наші. Ікона, біля якої вони моляться, — образ Юди Тадея. Цього святого вшановують як покровителя купців, відповідального за фінансові справи. Перед ним збираються цілі делегації українців і годинами просять матеріального благополуччя. А потім приїздять на роботу і забувають про все, крім грошей. На жаль, заробітки часто перетворюються на боротьбу за виживання, що піднімає з глибин душі найгірші людські якості.
На фото: Таргани та хробаки в їжі новобранців.
Фото Юрія БІРЮКОВА.
