«Вони з нами воюють, бо заздрять»
Днями ще раз переконався, що приказка «Вустами дитини говорить істина» з’явилась не на порожньому місці. Донька–п’ятикласниця в цьому році почала вивчати у школі історію. Допомагав їй готувати домашнє завдання з цього предмета. Йшлося про Київ, його заснування, Хрещення Русі, Десятинну церкву, Володимира Великого, Ярослава Мудрого…
– А Москва тоді була? – раптом питає дитина.
– Ні. – Тоді я знаю, чому на нас напала Росія. Вони нам заздрять.
Дитяче, але наскільки точне визначення відносин двох країн!
Росія була, є і буде для України природним ворогом, який веде гібридну війну з нами уже дуже давно. Без українців їхня імперія втрачає грунт. Пригадую, як донецький журналіст Денис Казанський ділився своїм прозрінням ще у 2014 році, коли там тільки починав орудувати Гіркін: «Після того, що я побачив за ці кілька днів, я більше не сумніваюсь, що Росія завжди хотіла нас знищити. Морила голодом, винищувала, асимілювала абсолютно свідомо – саме за українське походження. Тепер у мене нема ніяких сумнівів у цьому, тому що я на власні очі бачив, як намагались вбити за українські прапори в Україні. Тепер я зрозумів, як це відбувалось раніше – у 30-х, 40-х, 50-х роках в СРСР.
Щоб офіційно визнати російську агресію, Заходу знадобилося трохи більше часу – лише 12 жовтня цього року Парламентська асамблея Ради Європи чітко сказала: Росія – агресор, «ДНР» та «ЛНР» – створені нею маріонетки, які вона повністю контролює, а значить несе відповідальність за все, що відбувається на окупованих територіях. І що вибори там у таких умовах – неможливі. Це дійсно історичний документ.
…Хочу ще раз повернутись до деяких подій минулих років. Пригадуєте Харківські угоди, підписані у 2010 році Януковичем? А Тимошенко та Луценка у тюрмах через сміховинні звинувачення? А 9 травня у Львові, коли раптом гастролерам із Одеси дуже закортіло розгорнути червоний прапор у «бандерівській» столиці? А мовний майдан? А масову «боротьбу» з фашизмом, коли бюджетників, у тому числі й на Волині, ні з того ні з сього стали зганяти на антифашистські мітинги (шукали–шукали, бачте, фашистів по всьому світу і нарешті знайшли в толерантній Україні)? А несподівані теракти у Дніпропетровську, хоч до того Україна в цьому плані була однією з найспокійніших? А річницю Хрещення Русі, коли до нас приїхали Путін та Кіріл, щоб ще раз розказати байку про «єдиний простір» Росії, України та Білорусі? Зрештою, побиття студентів на Майдані у Києві?
І що ж це, як не інформаційна накачка, підготовка до гарячої фази війни? Її готували давно і за чітким сценарієм! Події у Криму та на Донбасі – це ніякий не «громадянський конфлікт», не «війна олігархів», не «Майдан винен» (якщо і «винен», то тільки в тому, що орду зупинили біля Донецька, а не біля Ужгорода). Такі тези нам спеціально підкидають для того, аби показати, що це – нібито внутрішній конфлікт України, хоч так воно не є. А є війна Росії проти України.
Але в тому й суть гібридної війни, щоб і реакція на неї була гібридна, коли ти не можеш до кінця зрозуміти, де правда, а де брехня, терористи це чи ні, є російські війська чи нема і так далі. Найгірше, що і зараз з екранів нібито українських телеканалів устами українських народних депутатів (!) нас намагаються ввести в оману. Нардеп від «Опозиційного блоку» Євген Мураєв на телеканалі «112» заявляє, що на Донбасі – громадянський конфлікт, бо нема доказів присутності російських військ. Уявляєте? Чоловік раптом «забув» про полонених псковських десантників, обгорілих бурятських танкістів, зрештою про росіян, які фотографувались на тлі триколора, якого самі ж повісили у його рідному Харкові. Але відверта брехня подається як інша точка зору та об’єктивність — і глядач уже починає сумніватись! «Є дві точки зору, але нема правди», – так називає ці прийоми відома журналістка Ганна Безулик.
Згаданий Мураєв, до слова, власник іншого телеканалу – News One, який дуже любить проводити різноманітні псевдоопитування, згідно з якими Медведчук – чи не найпопулярніший політик в Україні. Тому коли дивитесь цей телеканал, та й будь–які інші ЗМІ, завжди цікавтесь і пам’ятайте про те, хто є їхнім власником і, відповідно, замовляє музику. А ситуація така, що десь 70 відсотків ЗМІ в Україні належать олігархам, і далеко не завжди вони налаштовані проукраїнськи. Скоріше — навпаки.
Ми повинні чітко усвідомлювати, що йде війна Росії проти України на всіх фронтах — військовому, інформаційному, політичному, економічному, культурному — і ведеться вона в тому числі й терористичними методами. Є російський загарбник, є його найманці та колаборанти, і не тільки на Донбасі, а навіть у парламенті. Маємо переселенців та жителів окупованих територій, яким промивають мізки, але не кожен з них автоматично «сєпар»…
Тож насамперед нам треба усе чітко назвати своїми іменами. Коли ми це зробимо, то і протистояти загарбнику буде легше.
