Добровільне рабство

Нужда погнала в сусідню Польщу. Чого там тільки не робила! Збирала полуницю і малину, заготовляла черешні, квасолю, розфасовувала печериці… Останні три роки — на яблуках. В одного й того ж господаря Яцека. Щоразу, повертаючись додому, давала собі слово, що більше не поїде. Але минав час, гроші закінчувалися, образи й жалі влягалися — і знову збирала речі.

— Цього разу було справжнє пекло, — ще з порога почала виливати душу моя знайома, яка завжди заходить поділитися враженнями після закордонних вояжів. — Працювали, як прокляті, по десять годин! Бувало, дощ періщить, а ми рвемо, промокнемо до нитки. Совали палєти з яблуками вагою 300 кілограмів. А платив по 7 злотих за годину, хоч обіцяв більше. Обідня перерва — годину. Поки доберешся до місця проживання — половина минула. А, не дай Боже, десь загаєшся — «скурвить» з ніг до голови! Або коли впаде яблуко. І все мусиш слухати мовчки. Таке приниження! Двічі збиралася покинути. Але зупиняли друзі по нещастю. Набралася терпіння і мовчала…

Валентина, як сама про себе каже, хоч бідова, але гонорова. Тому й під час від’їзду відмовилася від панських 50 злотих премії «за сумлінну роботу» і від презентів пані Марисі. Сказала, що всіляких гостинців уже накупила сама.

Таких історій — безліч. На жаль, більшість наших співвітчизників знайомиться зі світом не в найкращий спосіб. Це не подорожі захопливими місцями з екзотичними краєвидами — це гарування з ранку до ночі, аби заробити. Тому й обіцяний безвізовий режим українців може потішити лише меншими витратами на оформлення документів. І крапка.

А в той час центри зайнятості пропонують роботу швачок, кулінарів, друкарів, лікарів… Навіть директорів. На 1 вересня кількість зареєстрованих безробітних в Україні становила майже 340 тисяч. На Волині цей показник сягнув 10,6 тисячі осіб, або 1,7 відсотка людей працездатного віку. Потреба ж робочої сили в чотири рази перевищувала пропозицію. За статистикою, порівняно з минулим роком, ситуація на ринку праці в Україні покращилася, знижується офіційний рівень безробіття. Та всі ми добре знаємо, що це не так. Люди часто не бачать сенсу погоджуватися на копійчану зарплату, шукають шляхи виїзду за кордон. За неофіційними оцінками, в різних країнах живе і працює 5–7 мільйонів українців, останнім часом зростає відтік до близького і далекого зарубіжжя інтелектуальної молоді, якій вдається влаштуватися там. Але чи варто з того тішитися? Швидше навпаки.

Прикро вразив і такий факт. У зйомках скандально відомого фільму «Волинь», що вийшов у Польщі, брали участь актори Львівського національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької. Головний режисер і художній керівник театру Федір Стригун пояснив такий крок своїх колег досить прозаїчно: хлопцям потрібно заробляти гроші.

…Якось довелося прочитати, в яких непростих умовах євреї будували на камінні свою державу Ізраїль, що стала надійним прихистком для представників цієї національності з різних куточків світу. Ми ж маємо сприятливий клімат, родючу землю, корисні копалини, генетично закладене трудолюбство. Але… Кажуть, нам не щастить із керівниками, які, іноді складається враження, хочуть розчистити територію України, зробити її сировинним придатком розвинених країн. Та керманичів обираємо самі. Пригадуєте: «Бачили очі, що купували…»? Наступного разу обминімо ці «граблі» й придивляймося краще. Поки ще не всі шанси втрачені.