Що б там не говорили апологети існуючої влади, але кожний громадянин України в своєму серці затамував — не за таку Україну я віддав свій голос на референдумі в 1991 році...
У статті «Випробування журналістів виборами» («Волинь» за 8 липня) головний редактор «Волині» Степан Сачук виборчу кампанію по виборах президента України в 2004 р. назвав довгоочікуваною. Досить влучне визначення. Додам — вибори очікують, сподіваючись на радикальні зміни в житті українського народу. Що б там не говорили апологети існуючої влади, але кожний громадянин України в своєму серці затамував — не за таку Україну я віддав свій голос на референдумі в 1991 році. Саме такі роздуми спонукали мене висловити і свої міркування. Стаття 3 Конституції України декларує: «Людина, життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». А чи забезпечив діючий сьогодні гарант Конституції — Президент оці загальні засади у суверенній і незалежній, демократичній і правовій державі своїм громадянам? Відповідь однозначна — ні! Про яку гідність можна сьогодні говорити чесному трудівникові в будь-якій галузі, коли йому роками не виплачується заробітна плата? Швидкими темпами відбулося розшарування суспільства на багатих «нових українців», які нечесними методами «прихватизували» майнові комплекси, і на мільйони жебраків, деякі з яких збирають пляшки на сміттєзвалищах, щоб підробити до мізерної пенсії на хліб. Україною гуляє брехня, немов вітер у полі, а злочинність і корупція стали дамокловим мечем в житті пересічного українця. Стаття 5 Конституції України у законодавчому порядку проголошує, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. І дуже хочеться, щоб саме народ скористався своїм конституційним правом і на виборах сказав своє тверде і рішуче слово — кому довірити владу, щоб він (вона) був дійсним гарантом добробуту всього народу. Тож не будемо байдужими. Споконвічну позицію — моя хата з краю — необхідно забути. Варто зауважити: не обиратимеш ти, за тебе виберуть інші. А чи завжди інші оберуть того, хто імпонує тобі? Дуже важливо, на мій погляд, подолати страх за наслідки своєї позиції, бо ця «хвороба» багатьом дісталася у спадок від тоталітаризму. Я не ставлю мету агітувати за будь-якого президента, чи партію, яка рекомендує його на посаду президента. Але закликаю не боятися висловити свою особисту думку і не піддаватися ні підкупу, ні шантажу. Думай, читай програми претендентів, аналізуй і роби висновок сам, свій голос віддай тому, хто на ділі буде захищати тебе. Перед виборами Президента України зробимо екскурс в недавнє минуле. Що не вдалося нинішньому Президенту України, в результаті чого ми всі так очікуємо радикальних змін? На мою думку, головною причиною того, що Україна відбулася, але не збулася надія тих, хто на референдумі 1991 року відповів «так», — це відсутність згуртованості і монолітності українського суспільства. Різні регіони мають різні природно-географічні особливості, кожний регіон пройшов свій історичний шлях до проголошення незалежності України. Саме поняття патріотизм в силу цих обставин по-різному сприймається і не завжди, як відповідальність за долю України. Жителі таврійських степів і українці з Полісся, гірники Донбасу і волелюбні галичани, буковинці і люди з Подніпров’я — все це представники великого українського народу, але, на жаль, поки що не знайшлося у політиків ідеї, яка б нас усіх згуртувала в єдину толерантну сім’ю. Так що ж може бути в основі такої ідеї? Найперше це те, що проголошує наша Конституція — високий рівень життя, турбота про здоров’я своїх громадян, загальнодоступна освіта і високий рівень культури. По-друге, в Україні вкрай необхідна диктатура закону. Закони можуть бути хороші, а можуть бути і недосконалі, але коли закон прийнятий, він мусить діяти, і перед законом всі повинні бути рівні. Недосконалі закони мають вдосконалюватися і це компетенція Верховної Ради. А гарант Конституції зобов’язаний забезпечити виконання всіх законів всіма особами, як фізичними, так і юридичними. Саме тоді, коли кожен громадянин України відчуватиме, що він живе не гірше від сусідів, як східних, так і західних, коли його праця і життєдіяльність будуть надійно захищені законом, тоді всі громадяни і будуть виконувати свої громадянські обов’язки, передбачені Конституцією. Отже, йдучи на вибори президента, кожен виборець мусить глибоко усвідомити — чия особистість і програма якої партії забезпечить фактори, які виведуть Україну на шлях її розквіту, а права й свободи людини та їх гарантії визначатимуть зміст і спрямованість діяльності держави. Прикладом справедливості і толерантності мають бути ЗМІ, незалежні ні від влади, ні від олігархів. Уже в ході передвиборної кампанії виборці в однаковій мірі і повноті хочуть мати інформацію про претендентів на пост президента та їх програми. Микола ТАРАСЕНКО. м. Луцьк.
