ПОЛІТИЧНИЙ СПЕКТАКЛЬ
Вкрай заплутана політична ситуація для окремої політичної сили в Україні є досить вигідною, адже в такому разі майже неможливим стає адекватний аналіз подій для її громадян...
Щоденний перегляд телевізійних випусків новин все більше переконує в тому, що вкрай заплутана та напружена політична ситуація в країні для окремої політичної сили в Україні є досить вигідною, адже в такому разі майже неможливим стає адекватний аналіз подій для її громадян.
Напрошується питання: а чи вистачить у середньостатистичного, так би мовити, українця елементарних логіко-аналітичних здібностей, щоб хоча б в деякій мірі розібратися в ситуації і виробити свою позицію? Відповідь очевидна, проте багато кому хочеться розібратися, що криється за останніми вибухами активності в політичних баталіях, тим більше, що методи ведення боротьби вже давно вийшли за межі моралі та законності.
Наберусь сміливості стверджувати, що останні події в політичному житті України — це ніщо інше, як застосування новітніх політтехнологій, спрямованих на насаджування певного розуміння обставин і формування “одобрямських” настроїв. Іншими словами, ми є свідками детально спланованого політичного спектаклю (дуже схожого на драму), де кожен відіграє (або думає, що відіграє) відведену йому роль. Звичайно, це не дуже демократично, однак гра вартує ризику для її ініціаторів, тим більше, що глядач (тобто народ) не відрізняється примхливістю політичних смаків. Її автори розраховують на доступність нав’язливих висновків для широкого кола громадян. Сьогодні важко навіть відслідкувати початок наймасштабнішої в історії України вистави, проте очевидно, що її апогей ще попереду.
Широкий резонанс в Україні викликала звістка про отруєння кандидата в президенти Віктора Ющенка. Заяви з боку влади про можливість власної РR-акції штабу «Нашої України» з метою всенародного обурення не витримують ніякої критики, адже в демократичній і вільній державі немає нічого ціннішого і важливішого за здоров’я і життя її громадянина, а саме таку Україну намагається побудувати Віктор Ющенко (це моя власна думка і позиція, яку можна і не брати до уваги). Ймовірність причетності до цього випадку власного оточення лідера опозиції, а також зацікавленість у знятті кандидатури Ющенка з передвиборчих перегонів загадкових третіх сил потребують деяких роз’яснень. Хибна думка у виборців про існування потужного третього політичного опонента лівого спрямування є дуже вигідною для провладних структур, адже в такому випадку виникає певна розгубленість у визначенні правдоподібної інформації та з’ясуванні повноцінних кандидатів в президенти, а в разі застосування «брудних технологій» увага і підозра будуть дещо розсіюватися.
А чи дійсно існує в Україні політична сила лівого спрямування? Проведемо деякі аналогії. Про напружені стосунки їхніх лідерів Олександра Мороза та Петра Симоненка відомо вже давно. Щодо особистих якостей лівих кандидатів, то вождя комуністів ще з минулих президентських виборів не сприймають всерйоз — ані його опоненти, ані свідомі виборці. Залишається лише сподіватися, що в лідера комуністів хоча б трішки політичної принциповості та самостійності, щоб залишити, принаймні, один помітний слід в історії України. Демагогія комуністів про незгоду з існуючим режимом, засудження корумпованої економічної політики влади не підкріплюється діями з їхньої сторони. Проте поки що відведена йому роль Симоненка влаштовує, а свою дієздатність він ще матиме можливість проявити.
Принциповість та певний авторитет лідера соціалістів ніхто не заперечує. Але чи здатен Мороз на самостійне проведення ризикованих дій з усунення головного конкурента влади і навіщо йому це? Пан Мороз, як відомо, в свій час доклав величезних зусиль для виявлення та оприлюднення кримінальної суті владної політики — і після цього зробити таку послугу можливому спадкоємцю Кучми? Мені здається це малоймовірним.
Щодо припущень про причетність до замаху власного оточення, то я більш ніж впевнений, що команда однодумців Віктора Ющенка за останніх два роки пройшла такий ретельний відбір і відсіювання, що там не могло знайтися відступників. Чомусь ніхто не помітив, як декілька днів поспіль голова виборчого штабу Віктора Януковича Сергій Тігіпко щиро пояснював і переконував, що найбільше інцидент з Віктором Ющенком зашкодить виборчій кампанії самого Віктора Януковича (цікаво, чому?
Можливо, факт подальшої, а головне активної участі Віктора Ющенка у виборчому процесі і не входив у плани ініціаторів кримінально-політичного спектаклю. А при авантюрному перебігу подій важко навіть уявити, які заходи були передбачені на випадок неминучої реакції з боку українських громадян. Досить символічною була відставка амбіційного міністра оборони Євгена Марчука. Адже в разі виходу політичної ситуації з-під контролю Марчук став би досить непрогнозованим для владних наказів.
Призначення новим-старим міністром оборони Олександра Кузьмука є зваженим рішенням, адже хто, як не він, буде повністю підпорядковуватися інтересам роботодавців. На побажання Президента при підписанні указу про призначення — «по-новому підходити до вирішення проблем, які є на сьогодні» — нічого дотепнішого за віджите солдатське «єсть» новий міністр оборони сказати у відповідь не зміг, але більшого від нього і не очікують.
І, нарешті, хочеться згадати про найбільш пафосну і широко розрекламовану витівку влади з маніпулювання суспільної думки в останній час. З двох можливих варіантів розвитку подій після отруєння лідера «Нашої України» очікували адекватного втілення одного. Відповідна комедійна дія не змусила себе довго чекати, щодо назви якої — «Бий своїх, щоб чужі боялися» — мабуть, ніхто й не сперечався. Необхідність її застосування була зумовлена двома аспектами. Перший — це не зовсім вдалий передвиборчий тур Віктора Януковича по Західній Україні. Другий полягає в тому, що у випадку з Віктором Ющенком підозра впаде на декілька, так би мовити, зацікавлених сторін (навіть була задіяна містична, але досить реальна третя сила), а «замах» на життя кандидата в Президенти Віктора Януковича негативно відобразиться на політичному авторитеті всієї опозиції і викличе жалість та співчуття до Януковича, що мало б позитивно відобразитися на його рейтингу. І насамкінець, декілька слів про останні події навколо лідера БЮТ Юлії Тимошенко. Це ніщо інше, як елементарне зведення старих рахунків «ображених» певних російських політико-економічних структур, яким вигідний постійний енергетичний борг України перед ними. Розрахунок — це просування та лобіювання російських інтересів в нашій державі. А хто буде кращим гарантом такої політики, як не Віктор Федорович?
До речі, я переконаний, що доти, поки у громадян України не сформується хоча б елементарна здатність самостійно оцінювати політичні події країни, ми так і залишимося статистичними глядачами на розіграному перед нами, нав’язливому політичному непотребі за наші ж кошти. Особисто мені подобається самому обирати, глядачем чого і коли бути. А вам?
Віктор МЕЛЬНИК,депутат обласної ради.
Напрошується питання: а чи вистачить у середньостатистичного, так би мовити, українця елементарних логіко-аналітичних здібностей, щоб хоча б в деякій мірі розібратися в ситуації і виробити свою позицію? Відповідь очевидна, проте багато кому хочеться розібратися, що криється за останніми вибухами активності в політичних баталіях, тим більше, що методи ведення боротьби вже давно вийшли за межі моралі та законності.
Наберусь сміливості стверджувати, що останні події в політичному житті України — це ніщо інше, як застосування новітніх політтехнологій, спрямованих на насаджування певного розуміння обставин і формування “одобрямських” настроїв. Іншими словами, ми є свідками детально спланованого політичного спектаклю (дуже схожого на драму), де кожен відіграє (або думає, що відіграє) відведену йому роль. Звичайно, це не дуже демократично, однак гра вартує ризику для її ініціаторів, тим більше, що глядач (тобто народ) не відрізняється примхливістю політичних смаків. Її автори розраховують на доступність нав’язливих висновків для широкого кола громадян. Сьогодні важко навіть відслідкувати початок наймасштабнішої в історії України вистави, проте очевидно, що її апогей ще попереду.
Широкий резонанс в Україні викликала звістка про отруєння кандидата в президенти Віктора Ющенка. Заяви з боку влади про можливість власної РR-акції штабу «Нашої України» з метою всенародного обурення не витримують ніякої критики, адже в демократичній і вільній державі немає нічого ціннішого і важливішого за здоров’я і життя її громадянина, а саме таку Україну намагається побудувати Віктор Ющенко (це моя власна думка і позиція, яку можна і не брати до уваги). Ймовірність причетності до цього випадку власного оточення лідера опозиції, а також зацікавленість у знятті кандидатури Ющенка з передвиборчих перегонів загадкових третіх сил потребують деяких роз’яснень. Хибна думка у виборців про існування потужного третього політичного опонента лівого спрямування є дуже вигідною для провладних структур, адже в такому випадку виникає певна розгубленість у визначенні правдоподібної інформації та з’ясуванні повноцінних кандидатів в президенти, а в разі застосування «брудних технологій» увага і підозра будуть дещо розсіюватися.
А чи дійсно існує в Україні політична сила лівого спрямування? Проведемо деякі аналогії. Про напружені стосунки їхніх лідерів Олександра Мороза та Петра Симоненка відомо вже давно. Щодо особистих якостей лівих кандидатів, то вождя комуністів ще з минулих президентських виборів не сприймають всерйоз — ані його опоненти, ані свідомі виборці. Залишається лише сподіватися, що в лідера комуністів хоча б трішки політичної принциповості та самостійності, щоб залишити, принаймні, один помітний слід в історії України. Демагогія комуністів про незгоду з існуючим режимом, засудження корумпованої економічної політики влади не підкріплюється діями з їхньої сторони. Проте поки що відведена йому роль Симоненка влаштовує, а свою дієздатність він ще матиме можливість проявити.
Принциповість та певний авторитет лідера соціалістів ніхто не заперечує. Але чи здатен Мороз на самостійне проведення ризикованих дій з усунення головного конкурента влади і навіщо йому це? Пан Мороз, як відомо, в свій час доклав величезних зусиль для виявлення та оприлюднення кримінальної суті владної політики — і після цього зробити таку послугу можливому спадкоємцю Кучми? Мені здається це малоймовірним.
Щодо припущень про причетність до замаху власного оточення, то я більш ніж впевнений, що команда однодумців Віктора Ющенка за останніх два роки пройшла такий ретельний відбір і відсіювання, що там не могло знайтися відступників. Чомусь ніхто не помітив, як декілька днів поспіль голова виборчого штабу Віктора Януковича Сергій Тігіпко щиро пояснював і переконував, що найбільше інцидент з Віктором Ющенком зашкодить виборчій кампанії самого Віктора Януковича (цікаво, чому?
Можливо, факт подальшої, а головне активної участі Віктора Ющенка у виборчому процесі і не входив у плани ініціаторів кримінально-політичного спектаклю. А при авантюрному перебігу подій важко навіть уявити, які заходи були передбачені на випадок неминучої реакції з боку українських громадян. Досить символічною була відставка амбіційного міністра оборони Євгена Марчука. Адже в разі виходу політичної ситуації з-під контролю Марчук став би досить непрогнозованим для владних наказів.
Призначення новим-старим міністром оборони Олександра Кузьмука є зваженим рішенням, адже хто, як не він, буде повністю підпорядковуватися інтересам роботодавців. На побажання Президента при підписанні указу про призначення — «по-новому підходити до вирішення проблем, які є на сьогодні» — нічого дотепнішого за віджите солдатське «єсть» новий міністр оборони сказати у відповідь не зміг, але більшого від нього і не очікують.
І, нарешті, хочеться згадати про найбільш пафосну і широко розрекламовану витівку влади з маніпулювання суспільної думки в останній час. З двох можливих варіантів розвитку подій після отруєння лідера «Нашої України» очікували адекватного втілення одного. Відповідна комедійна дія не змусила себе довго чекати, щодо назви якої — «Бий своїх, щоб чужі боялися» — мабуть, ніхто й не сперечався. Необхідність її застосування була зумовлена двома аспектами. Перший — це не зовсім вдалий передвиборчий тур Віктора Януковича по Західній Україні. Другий полягає в тому, що у випадку з Віктором Ющенком підозра впаде на декілька, так би мовити, зацікавлених сторін (навіть була задіяна містична, але досить реальна третя сила), а «замах» на життя кандидата в Президенти Віктора Януковича негативно відобразиться на політичному авторитеті всієї опозиції і викличе жалість та співчуття до Януковича, що мало б позитивно відобразитися на його рейтингу. І насамкінець, декілька слів про останні події навколо лідера БЮТ Юлії Тимошенко. Це ніщо інше, як елементарне зведення старих рахунків «ображених» певних російських політико-економічних структур, яким вигідний постійний енергетичний борг України перед ними. Розрахунок — це просування та лобіювання російських інтересів в нашій державі. А хто буде кращим гарантом такої політики, як не Віктор Федорович?
До речі, я переконаний, що доти, поки у громадян України не сформується хоча б елементарна здатність самостійно оцінювати політичні події країни, ми так і залишимося статистичними глядачами на розіграному перед нами, нав’язливому політичному непотребі за наші ж кошти. Особисто мені подобається самому обирати, глядачем чого і коли бути. А вам?
Віктор МЕЛЬНИК,депутат обласної ради.