«Харе Крішна» і «Харе, пацани!»
В останню неділю травня, вже по обіді, нарешті вибрався зі своїм сімейством у Центральний парк культури і відпочинку імені Лесі Українки нашого міста. Культурно-відпочинкова програма традиційна – дітям велика радість від карусельок, машинок, морозива; татові з мамою – встигай діставати на все те гроші з гаманця
Сергій ХОМІНСЬКИЙ,
доцент кафедри соціальних комунікацій СНУ імені Лесі Українки
Але що це – на центральній алеї парку, за сотню-півтори метрів від нас бачимо якесь величезне скупчення людей. Там щось-таки відбувається, тож пробираємося ближче, аби розгледіти.
Виявляється, «катають колісницю». І таки не якогось там сільського воза, а цілу двоповерхову споруду на колесах. Усе це супроводжується танцями й виспівуванням уже добре знайомих лучанам рядків:
«Харе Крішна, Харе Крішна,
Крішна Крішна, Харе Харе…»
За кілька днів до цього ті самі люди давали «великий концерт» прямісінько перед головним корпусом СНУ імені Лесі Українки. А на тій-таки центральній алеї парку їх можна бачити чи не щонеділі. Хай і не з катанням колісниці, але з таким собі «маленьким концертом».
Та хіба є щось у цьому погане? Написано ж у ст. 35 Конституції України: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання». Хтось обирає традиційніші для наших країв — хресне знамення, «Отче наш» і «Вірую». А хтось, скажімо, — «Харе Крішна». Та й загалом нам, українцям, властива толерантність.
Водночас подумалося: а ось якби ми з вами — зі своїми православними обрядами – та й на центральну алею Центрального парку в якійсь далекій від православ’я (а краще – взагалі від християнства) країні? До нас би теж – з толерантністю, повагою до свободи світогляду і віросповідання? Хто його знає.
Проте майже впевнений в іншому. Якби наступної після того «катання колісниці» неділі – на Трійцю – котрась з наших православних конфесій покликала своїх вірян святити зілля на тій таки центральній алеї того самого парку, скандал був би ще той! Хтось би неодмінно подзвонив на 102 і спробував викликати патрульних. А наступного дня зареєстрована на сайті Луцької міськради петиція з умовною назвою «Запрєтіть святити зілля в неположеному місці!» стрімко б набирала голоси підтримки.
Бо ж для того, мовляв, є церкви і територія навколо них. А парк не для освячення зілля – він для культури і відпочинку (навіть у його назві це зазначено).
Проте колісниці до моїх буркотливих думок байдуже. Вона собі котиться. Справді гарна, святкова вбрана. А оте «Харе Крішна» багатьох неабияк заворожує. Десятки дітей уже йдуть за нею в супроводі батьків і підтан-цьовують.
Та й не лише діти! Звертаю увагу на невеличкий гурт чоловіків років 35—40. Хлопці явно «дорвалися» до культури і відпочинку без набридливого супроводу дружин. З усього помітно, що за доброю народною традицією вже встигли «роздушити» пляшчину-другу.
Розпашілі, у доброму гуморі, вони йдуть за колісницею й натхненно та ритмічно витанцьовують під «Харе Крішна». Щоправда, один із гурту того всього, схоже, трохи «не доганяє». Якийсь час він помітно нервується, йдучи трохи осторонь. А потім таки рішуче підходить до своїх друзяк: «Харе, пацани! Пішли ше по 50 грамів!»