Пульс дня 10.07.2017, 11:53

Блукання руслами, ґедзі у вулику та Бучинський ліс, який ніколи не закінчується (фото, відео)

Завершився фестиваль з екстремального водного туризму «Поліська регата-2017»

Сергій НАУМУК
Цьогоріч на фестиваль з екстремального водного туризму зареєструвалася 21 команда. Позмагатися приїхали учасники з Любешова, Луцька, Києва, селища Люблинець Ковельського району, села Троянівка Маневицького району. Фестиваль став міжнародним, адже вже не перший рік у ньому беруть участь білоруси. Цьогоріч сябри виставили чотири команди.
Після реєстрації відбулося жеребкування. Традиційно, ніхто не хотів стартувати першим (учасники перегонів вважають, що краще доганяти тих, хто попереду). №1 дістався команді БТР з села Троянівка у складі Ніни Ясюк та Івана Сопронюка. Команда газети «Волинь-нова» витягла №10.

"Волинь-нову" цьогоріч представляли Олександр Хомутовський та Сергій Наумук.
Затим традиційне шикування учасників перегонів. Побажати усім миру і злагоди, а екіпажам успішного фінішу прийшли голова Любешівської РДА Олег Кух, голова Любешівської райради Петро Нагорний, директор НПП «Прип’ять-Стохід» Олександр Сащук та директор обласного Центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» Володимир Новосад.

Вихід на урочисте шикування команд.

І ось найбільш хвилюючий момент — перед стартом. Сиплються жарти, але все-таки відчуваєш хвилювання. Адже кожен хоче виступити якнайкраще.

Та й Стохід з Прип’яттю щоразу інші. Правильно казали древні греки: «двічі в одну річку не ввійдеш». Минулого року рівень води був дуже низький, багато рукавів просто зникли, а на Прип’яті траплялися мілини (!). Нині води побільшало, хоча не настільки, як це було років п’ять тому.

Запорука вдалого виступу - знати маршрут.

Точний час старту - 12 годин 01 хвилина.
Ось стартує і команда газети «Волинь-нова». Через якийсь час попереду бачимо суперників. Вони маячать перед нами довгих плесах річки, але зникають на поворотах. Невдовзі обганяємо дві байдарки. Але нас наганяють два сильніші екіпажі.

Краєвиди парку доповнювали байдарки.
Навкруги дика природа. Але тим і прекрасна. Досі не минає зачудування від розповідей колишнього працівника НПП «Прип’ять-Стохід» Івана Чесака про Нідерланди, куди їздили співпробітники парку для обміну досвідом. Там от у країні тюльпанів у парках виставляють колонки, звідки час від часу лунає спів пташок, бо пернатих вже не залишилося. Гедзів... розводять у вуликах, аби вони не вимерли, а для очерету спеціально затоплюють поля. Після такої інформації стає зрозумілішим неймовірне зачудування іноземців нашою природою. Адже у заплавах Прип’яті та Стоходу усе, як було сотні й тисячі років тому.
Наближаємося до зони орієнтування «Попівка». Чую, хтось гукає: «Діма, Діма». Вже зблизька розуміємо, що це байдарки команд «Маневичі» та «БТР» з села Троянівка. Іван Сопронюк та Дмитро Оліщук побігли шукати контрольні точки і тривалий час хлопців немає. Пізніше стало відомо, що замість кількасот метрів вони пробігли кілька кілометрів. Це, звісно, й позначилося на загальному результаті.
Поставивши відмітки на контрольному талоні, рушаємо далі. Стохід заходить у Бучинський ліс. Це наймальовничіша ділянка регати. Русло в’ється поміж берегів зарослих вільхами та чагарниками. Тут треба найбільше майстерності, аби не втрапити у кущі. Раз і з нами таке трапилося. На черговому повороті, як мені здалося, течія закинула байдарку і ми зачерпнули води. Підбадьорюю напарника, а Олександр Хомутовський каже, що це він недобре вперся веслом. Озираюся і бачу, що його весло за два метри від корми стримить з річки. Задом наперед відпливаємо і щасливо виплутуємося з пригоди.
На середині дистанції було найважче. Здавалося, що Бучинський ліс не закінчиться ніколи. Хоча погода нам сприяла: на початку запливу було хмарно, потім іноді прозирало сонце, але не було спекотно, як наступного дня.

І ось нарешті виходимо зі Стоходу в Прип’ять. Здавалося тут вже не можна заблудитися, адже біля Сваловичів був не один раз. Та все—таки нам «вдалося» повернути не туди, куди треба. Бачу на березі чиюсь дачу та вагончик обшитий деревом. Ясно, що пішли не туди. Дзвоню організаторам і Василь Корець підказує дорогу. Гребемо через зарослі і невдовзі попадаємо на головне русло. Останній ривок перед фінішем — і довгоочікуваний відпочинок.