Нас, вихідців із західних областей, часто називають бандерівцями, націоналістами. І скільки ненависті вкладали в ці слова наші недруги...
З цікавістю прочитав у «Волині» (за 19 серпня ц.р.) статтю «Степана Бандеру вбили фашисти», і в достовірності поданих фактів нема ніяких сумнівів. Як офіцер запасу я ознайомлений з методикою криміналістичної експертизи, зокрема фотографій. І з усього видно, що на фото зовсім різні люди, більше того, вони відрізняються навіть характерами. Степан Бандера — сильна, вольова натура, а його двійник — зовсім спокійна людина. В обох навіть різна форма черепа і значна вікова різниця. Нас, вихідців із західних областей, часто називають бандерівцями, націоналістами. І скільки ненависті вкладали в ці слова наші недруги. Але Бандера мав своїх послідовників і прихильників не тільки серед українців, а й серед багатьох інших народів. Він був своїм для всіх пригноблених, його слава не знала ніяких кордонів. Його можна було безмежно любити або безмежно ненавидіти. Ненавиділи його не лише московські комуністи, а й російські шовіністи, бо бачили в ньому загрозу московській імперії. Зрозуміло, що бандерівці були націоналістами. А націоналіст — це патріот, той, хто дбає про свій народ, захищає його. Націоналізм — це комплекс політичних, економічних, правових і культурологічних заходів, спрямованих на збереження і розвиток тої чи іншої нації. Так записано в енциклопедіях багатьох країн світу. Зовсім по-іншому трактувалось це слово в книгах, виданих в СРСР. У «Великій радянській енциклопедії» (коли її здавали до друку в 1947 році) слово «нація», як і багато інших слів, не вигідних комуністичній ідеології, було вилучено. Психологія визначає, що із всіх політичних течій націоналізм відрізняється помітною чесністю своїх членів. Принаймні, казнокрадів серед націоналістів не буває. Пригадую, декілька років тому один з українських лівих — соціаліст, виступаючи перед виборцями, заявив, що Нюрнберзький суд засудив ОУН і УПА і в архівах знаходиться 28 томів звинувачень з цього приводу. А як було насправді? Генеральна прокуратура СРСР, нашвидкуруч підготувавши 28 томів звинувачень, спеціальним рейсом літака доставила їх в Нюрнберг і передала слідчій комісії. Ці матеріали були прийняті до справи, але після їх вивчення і через відсутність складу злочину, тобто доказів, що ОУН—УПА співпрацювала під час війни з гітлерівцями, були відхилені. Більше того, до рук слідчих потрапили тисячі німецьких документів, котрі свідчили про активну й часто драматичну збройну боротьбу ОУН—УПА з фашистами. А 100 тисяч колишніх бійців УПА, серед них чимало бандерівців, котрі в 1945-46 роках перейшли кордон і здалися американцям, опинилися на волі. Вони ж були співучасниками антигітлерівської коаліції, тобто воюючою стороною. Андрій ДОВГУН, офіцер у відставці. м. Луцьк.
