Контейнер з непридатними отрутохімікатами, який стоїть на околиці селища Олика, буде, нарешті, вивезено...
Контейнер з непридатними отрутохімікатами, який стоїть на околиці селища Олика і про який у вересні розповідала наша газета, буде, нарешті, вивезено на спеціалізований завод у Шостку Сумської області. Тобто, вирішиться проблема, яка непокоїла жителів Олики, — власне, це вони забили тривогу і звернулись у «Волинь», за їх словами, як до останньої інстанції. На жаль, на Волині ще є не одна така «болячка». Адже навіть у тих районах, де в останні роки організовано централізоване зберігання заборонених і непридатних хімікатів, рано чи пізно постане питання про їх утилізацію. Бо такі склади для цього непридатні. До того ж у районних підрозділах ВАТ «Родючість», яким, по суті, нав’язано роль хранителів цього «добра», міняються власники. І, як сказав головний інспектор відділу охорони земельних ресурсів та заповідних територій державного управління екоресурсів у Волинській області Анатолій Приходько, є побоювання, що в якийсь «чудовий» день новий власник відмовиться від небезпечного вантажу. А ось у Маневицькому і Ківерцівському районах і досі нема складів централізованого зберігання непридатних хімікатів, що дуже й дуже тривожно. — У Маневицькому районі, — говорить Анатолій Семенович, — багато сільськогосподарських виробничих кооперативів ліквідовано. Зокрема, і в селі Галузія. Тут склад з отрутою ще тримається завдяки голові сільської ради — якось він умудряється вишукувати на це кошти. Інакше склад був би покинутий напризволяще. І такі приклади можна ще навести по Маневицькому і Ківерцівському районах... Два роки тому з’явилась надія, що буде обладнано склад на території колишнього військового містечка поблизу села Уляники Рожищенського району. Але оскільки мешканці довколишніх сіл запротестували, то цей склад «заморожено», — чи то на якийсь час, чи, може, й назавжди. Отож, треба шукати інший вихід із ситуації. Не чекати, поки станеться якесь «ЧП». Адже і ті централізовані склади, які є в районах, не завжди мають надійну охорону. Що вже говорити про такі об’єкти, як згаданий контейнер у селищі Олика?! Вже ж було, що хтось відкрив його, повикидав мішки з отрутою. Кажуть, мабуть, якийсь бізнесмен шукав щось на продаж — пішли чутки, нібито рівненчани їздять і скуповують хімікати. Де гарантія, що через якогось невігласа отрута не опиниться в якійсь водоймі... — Поки буде вирішуватись питання з утилізацією, — говорить Анатолій Семенович, — непридатні і заборонені отрутохімікати потрібно охороняти. Тому-то у бюджетах районів, які якраз формуються, повинен бути окремий пункт про виділення коштів на забезпечення охорони. Про те, наскільки наболілою є проблема збереження непридатних хімікатів, свідчить обговорення її на засіданні обласної комісії з питань техногенної безпеки і надзвичайних ситуацій. Із загальної кількості — 565 тонн — 67 тонн отрути ще знаходиться у сільгосппідприємствах і на територіях сільських рад. І вже сьогодні назріла потреба знешкодження або знищення їх. А оскільки утилізація пестицидів на заводі у Шостці, як кажуть, влітає в копієчку (за одну тонну треба заплатити десять тисяч гривень), то доцільніше, як підрахували спеціалісти, збудувати в області такий міні-завод для власних потреб. І представники обласного управління сільського господарства та продовольства облдержадміністрації разом із спеціалістами ВАТ «Волиньагрохім» вже ознайомлювалися з екологічно безпечною технологією знищення непридатних хімікатів у Шостці. В цьому році вивчалось питання відведення земельної ділянки, де можна було б розмістити аналогічне підприємство в нашій області. Проте поки що — безрезультатно. По суті, те ж саме, що й із складом в Уляниках: всі нібито й розуміють, що отруту треба знешкоджувати, але нехай «це буде не у нас». Хоч колись ці проблеми доведеться вирішувати, бо наше «добро» нікому не потрібне. В управлінні екоресурсів, до речі, я побачила незвичайну карту України, на якій нанесені місця колишніх і діючих складів отрутохімікатів. Судячи з того, що територія Волині порівняно, наприклад, з Вінницькою областю, не дуже «поцяцькована» позначками, можна потішитись. Але, виявляється, це зовсім не свідчення благодаті — просто на Волині ще не дійшло до детального обстеження. Адже колись в області було 489 складів. Якби ці місця були всі інвентаризовані, то уявляєте, скільки б це з’явилося на карті позначок?! — Така інвентаризація потрібна і вона триває, — розповідає Анатолій Приходько. — І це у великій мірі завдяки тому, що в Україні, зокрема на Волині, реалізується програма «Допомога українським органам влади в управлінні забрудненими земельними ділянками», запропонована датчанами. Суть її — усунення ризику, пов’язаного з накопиченням непридатних і заборонених для використання пестицидів. Ми проводимо інвентаризацію земельних ділянок, де вже можливе забруднення. Це в основному ті ділянки, де були і де є зараз склади хімікатів. В багатьох селах вони ліквідовані. Але треба подбати, щоб ці місця «не загубилися». Адже в майбутньому там можливе якесь будівництво — треба знати екологічну ситуацію, аби уникнути негативних наслідків. З цього приводу датчани наводять приклад: в одній із нових шкіл діти почали хворіти. Після дослідження території з’ясувалось, що школу збудовано на місці колишнього металургійного заводу. Крім такої інвентаризації, тобто обліку земельних ділянок, їх потрібно досліджувати. І датчани запропонували теж свою методику. Звичайно, ці роботи дорого обходяться і, враховуючи нинішню ситуацію в Україні, в нас до цього ще не скоро дійде. Але необхідна інформація, накопичена екологами, в майбутньому, будемо сподіватись, знадобиться. Датчани першими зробили крок в оцінці ступеню ризику тієї небезпеки, якою є для навколишнього середовища пестициди. Не враховувати їх досвіду, не скористатись допомогою — було б непростимим гріхом перед нащадками: що ж ми їм залишаємо у спадок? Катерина ЗУБЧУК.
