Курси НБУ $ 27.41 € 32.47
Останній рейс, або Залізничний реквієм

Волинь-нова

Останній рейс, або Залізничний реквієм

Ще й зараз, коли чую тривалий тепловозний гудок, здригаюся. З цим сигналом у мене пов’язані власні печальні спогади. Думаю, дитинство кожного асоціюється з якимись певними звуками. Хто виріс у селі, той пам'ятає ранкове мукання корів, яких виганяють на пашу. А для мене – це шум залізниці: рух вантажного поїзда, від якого аж шибки тремтіли, та тепловозні гудки. Батьківська хата стояла неподалік від колії, яка розділяє Ківерці на дві частини. Місто розташоване якраз посередині шляху між двома важливими транспортними вузлами – Здолбуновим та Ковелем

Кость ГАРБАРЧУК,
редактор відділу місцевого самоврядування і сільського життя газети «Волинь-нова»

Ми навіть відлік часу вели не за годинником, а за розкладом руху поїздів: ось пішов московський, за ним буде сімферопольський, пізніше – одеський та варшавський, а ввечері – київський. Життя городян було тісно пов’язане із залізницею, яка мала добре розвинену інфраструктуру з галузевою поліклінікою (там машиністам та помічникам перед рейсом вимірювали тиск), власним спеціалізованим магазином та своїм відділенням міліції.
У Ківерцях було й локомотивне депо. Пам’ятаю його унікальну колекцію, напевно, ще царських паровозів. Їх у перші роки незалежності порізали на металолом. Цілком логічно, що найпопулярнішою та найпрестижнішою у місті була професія машиніста – суто чоловіча робота. Таких фахівців готували у Здолбунові. У ті часи – 1970—1980 роки – залізничники були особливою кастою. Не знаю, як зараз, але раніше йшли на пенсію у 55 літ. Все-таки виснажливий графік та недоспані ночі підривали здоров'я. І вони часто помирали молодими.

Ми навіть відлік часу вели не за годинником, а за розкладом руху поїздів: ось пішов московський, за ним буде сімферопольський, пізніше – одеський та варшавський, а ввечері – київський.

У той момент, коли покійного машиніста виносили з хати, спочатку один, а потім кілька тепловозів давали безперервний тривалий сигнал. Для мене це особливий гудок – звук дитинства. Так проводжали в останню путь працівники сталевих магістралей свого колегу. Це була данина шани й поваги, їхня прощальна мелодія, траурна музика, яку можна назвати залізничним реквіємом.
Тепловозний гудок нікого у місті не залишав байдужим. Від нього не вдавалося заховатися. Коли вперше його почув ще малим, – пронизливий сигнал, котрий роздирав, вивертав душу, стискав горло – то завмер приголомшений.
Це було нагадування всім городянам про траурну подію, а люди казали: ще один машиніст вирушив у свій останній рейс, з якого не повертаються. Сигнал давали такий голосний, щоби Господь знав – до нього вирушив не хто-небудь, а залізничник!
…Нещодавно їхав пасажирським потягом з Києва й побачив, як хлопчаки махають руками машиністу, як ми колись маленькими, то серед них упізнав і себе, а тепловозний гудок мене знову повернув у дитинство.