Ще зовсім недавно оранжевий колір діяв на начальство, як червона шмата на бика. У такій напруженій ситуації завжди знаходяться на підхваті ентузіасти, котрі на догоду керівництву намагаються знищити заразу на корені.
Ще зовсім недавно оранжевий колір діяв на начальство, як червона шмата на бика. У такій напруженій ситуації завжди знаходяться на підхваті ентузіасти, котрі на догоду керівництву намагаються знищити заразу на корені. Наприклад, у Луцькій міській раді окремі нишпорки нюхом відчували, в яких кабінетах приховано оранжеву амуніцію і сигналізували. Вони ж давали моральну оцінку не лише цим замаскованим опозиціонерам, але і їх родичам, згідно з усталеною кагебістською звичкою, зараховуючи їх до націоналістів. Адміністративні висновки, очевидно, збиралися робити після чергової перемоги «демократії», затаврувавши оранжевих інакомислячих. Щоправда, обережні керівні чиновники совкового замісу, що колись вдало обміняли червоний колір на жовто-блакитний, в тумбочках тримали «революційну» атрибутику за принципом «Чего изволите?» — тобто синього та оранжевого кольорів. А ось цей витяг з листа в редакцію вчительки однієї з музичних шкіл варто процитувати: «18 грудня 2004 року директор школи з двома викладачами зайшла в мій навчальний клас, в якому на стіні висів плакат помаранчевого кольору із символікою кандидата в Президенти та на роялі стояли два прапорці, і в категоричній формі в присутності мого учня вимагала їх прибрати. Коли ж згодом я зайшла в її кабінет, то директор почала ображати і виштовхала за двері». Цікаво, можливо, тепер заповзятливий педагог уже знищує синю символіку? Лицемірство таких керівників у часи вибору не має меж. В одній розгалуженій державній ідеологічній організації керівник особисто перевіряв в кабінетах кольорову гамму. Цього вимагав його пенсійний вік і бажання ще довго сіяти потрібне для влади зерно на насидженій посаді. Так само він діяв і під час московського ГКЧП. Тоді працівникові, який навіть не належав до його «контори», але котрий вийшов з компартії, пообіцяв розібратися, бо в країні нарешті наведуть порядок. Але через деякий час він вже був «прорабом перестройки». Такі завжди на плаву. Усі ми, думається, довго перебували під враженням відважних дій керівника волинської міліції, котрий особисто витурив із облмуздрамтеатру, де проходили урочисті збори селян, молодого «бунтаря» в оранжевому шалику. Зрозуміло, що міліцейським керівникам було що відстоювати. Вони мали неабиякий стимул. Адже міністр внутрішніх справ України заявив, що «озброєний загін державної влади» буде три дні пити, якщо в першому турі переможе провладний кандидат в Президенти. За першим разом напитися на дурняк не вдалося (замало було шахрайства). Було дано вказівку: «пачками» вербувати симпатиків провладного кандидата. Совісним працівникам виконати це завдання було не під силу у наших умовах. Найліпше почували себе слідчі. Вони витягували з сейфів справи і виписували прізвища з домашніми адресами та рапортували списками про заагітованих. Хоча, можливо, у в’язницях та сізо виховна робота, судячи з майже одностайного голосування, і дала позитивний результат. Напевне, міліцейське начальство безпробудно пило б і досі після другого туру виборів (на пару з кримінальними авторитетами), а «революціонерів» в оранжевих шарфиках, як водиться, при одностайній підтримці трудящих зганьбили б і витурили б з роботи, якби обдурений народ не вийшов на майдани. Влада назвала цей похід оранжевими «шабашем», «путчем», «чумою», навіть «американським» апельсинам дісталося на горіхи (ну, не можуть вони мати інший колір!). «Міцний, як ніколи» тоталітарний режим ніяк не міг зрозуміти, що з сумирними людьми поробилося: півмільйона осіб на столичних вулицях водночас співають державний Гімн України. Звісно, начальство теж любило при потребі Гімн наспівувати, зокрема, про те, що «душу й тіло ми положим за нашу свободу», але це робило дуже глибоко в серці, інколи ворушачи губами. Ну, так, як це робили донедавна футболісти української збірної. Після рішучого супротиву, громадянської непокори і справедливого вердикту Верховного Суду почалося масове перефарбування в керівних та партійних колах. Якщо щось таки дійшло до свідомості, то це навіть непогано. З одного силового управління прибіг радісний гонець із значком «Разом з народом», зацікавившись листом про те, як деякі їхні керівники викручували руки підлеглим, аби зібрати якнайбільшу колекцію відкріпних талонів. І це при тому, що перед другим туром виборів цей лист і натяк на кримінальний кодекс абсолютно не зацікавив того самого начальника управління. Більше того, начальник тепер постарався засвітитися на телебаченні: мовляв, він на кольори ніколи не зважав і, взагалі, став начебто дальтоніком. Журналіст, який особисто з ганебним написом формував у селі прихильників провладного кандидата в Президенти, відшукав в гардеробі оранжевий светр і запевнив товариство, що відтепер на кожній сторінці видання буде великими літерами написано 10 разів магічне слово «Так!». Хамелеонські властивості цей рицар пера демонстрував не один раз при зміні обласного керівництва і завжди поблажливо наступники поплескували його по плечу: «Служи, і сторицею тобі воздасться». Враховуючи непослідовність дій деяких місцевих вождів у помаранчевих шарфиках, сумніву немає, що свої люди домовляться в черговий раз. Один винахідливий державний чиновник солідного рангу до визнання помаранчевої революції залучив навіть таке безідейне створіння, як пес. Він попри будинки вигулював собаку, на вухах якого були... помаранчеві бантики. Останнім часом знайшлося чимало бажаючих примкнути до рядів поселенців наметового містечка. Такі волонтери їздили на столичний Майдан Незалежності за посвідченнями, які видавав штаб. Адже поширилась чутка, що їх власники матимуть пільги, не згірш чорнобильських. Тим більше, що колись розказуватимуть, як з «польовими» командирами несли драбини до адміністрації Президента. Не залишився осторонь дискусії про два кольори і основний перекинчик, штабіст провладного кандидата в Президенти, який сказав, що жовтогарячий означає занепад, загнивання, і взагалі, близький до коричневого (!). Йому не дано (чи, може, пороблено?) зрозуміти, що не важливо, який колір обрала елегантна оранжева революція, а те, що об’єднувало людей, які відстоювали справедливість, гідність, свободу. Хоча тлумачення помаранчевого (солодкого?) кольору теж досить цікаве. Кажуть, що він засвідчує високу духовність, шляхетність намірів, неспішність і терпимість. За сприятливих умов цей колір підсилює циркуляцію енергії, наповнює тіло і душу відчуттям польоту. Оранжевий колір дарує енергію, але не несе негативної агресивності. Олександр НАГОРНИЙ. Р.S. Автор теж не закликає до агресії, до «полювання на відьом», бо є компетентні органи і Кримінальний кодекс для високих посадовців, що займались шахрайством під час виборчої кампанії. Але всі ми повинні знати хто є хто.
