«Я — твоє крило, ти — моє крило...» Мить, коли Іван ще танцював зі своєю Надією.
Переможець акції «Герої нашого часу» газети «Волинь-нова» став кращим серед паралімпійців усього світу!
Заслужений майстер спорту України зі спортивних танців на візках серед людей з ураженнями опорно-рухового апарату Іван Сівак виборов першість у номінації «Спортсмен місяця»
Рівнянин був єдиним українцем, номінованим Міжнародним паралімпійським комітетом на отримання звання кращого представника жовтня. Набравши понад 52% голосів (серед них є і підтримка працівників та читачів газети «Волинь–нова»), Іван Сівак випередив спортсменів із Монголії (близько 44% голосів), Італії (1,28%), Данії (1%), Японії (0,69%) в онлайн–голосуванні на сайті Паралімпійського комітету. Радіють успіху танцівника і його друзі: «Повірте – це той випадок, коли нам честь підтримати таку мужню і сильну, талановиту і життєрадісну людину. Іван – чемпіон! У житті і на паркеті! Світові спортивні арени здригалися багато разів, коли йому одягали медалі і на його честь лунав Гімн України», – написала у соціальній мережі Руслана Найко.
В інтерв’ю нашій газеті подружжя зазначало, що танцюють, бо тоді відчувають крила. Нині Іван Сівак навіть з одним крилом доводить собі й світові: ніколи не можна здаватися.
Це чергова заслужена перемога рівненського віртуоза, адже нещодавно Іван Сівак виборов золоту медаль на Чемпіонаті світу зі спортивних танців у Бельгії. Протягом останнього року він виступає сольно – торік раптово пішла з життя дружина Надія, з якою виховували донечку, а своїми танцями на візках підкорювали світ. Уперше вийшовши на паркет, Сіваки довели: кращих за них немає (їхній дует переміг у нашій редакційній акції «Герої нашого часу» в листопаді 2015 року. Відтоді разом, а тепер один Іван неухильно йде до високої мети – завжди тримати першість.
Життя нині заслуженого майстра спорту Івана Сівака було нелегким: добре пам’ятає, як у 2002–му 20–річним випав із шостого поверху гуртожитку: був при свідомості, коли побачив розтрощені стопи і зрозумів, що ходити вже не зможе. Навчився їздити на візку, за півроку вже сам став інструктором з керування цим засобом пересування. А ще за трохи його витонченим вальсам і танго у парі з коханою дружиною поціновувачі танцю в усьому світі аплодували стоячи, називали неперевершеними.
Після оголошення результатів голосування Іван Сівак висловив свої емоції такими рядками:
Бувають такі миті, коли в житті
з’являється людина,
Що повертає з ніг на голову
життя…
І відчуваєш, що, напевно, знав її
усе своє життя…
Коли підкорюються всі
найнездоланніші вершини…
Коли емоцій буря, буря
в почуттях…
Я вдячний долі, що не пропустив,
розгледів,
Не втратив тої миті
в перший раз!!!
І що була, моя Надія, ти завжди
зі мною,
В тривогах, радостях,
переживаннях, перемогах!!!
В інтерв’ю нашій газеті подружжя зазначало, що танцюють, бо тоді відчувають крила. Нині Іван Сівак навіть з одним крилом доводить собі й світові: ніколи не можна здаватися! І попри нелегку долю не зраджує спільному з Надією життєвому кредо: шлях здолає той, хто іде!
