«А я кажу, що мій син в землі вже…» Як повернути людей до людяності?

Тамара УПОРОВА,
мати загиблого учасника АТО Ігоря Упорова 
(м. Луцьк):

— Не співчувають нам, бо в них не болить душа, не болить серце, їхні почуття поглохли, притупилися, бо не знають, що таке біль, війна, біда, не знають, що вагітній треба поступитися місцем. Забуті Богом люди і мені їх дуже шкода. А ми з такими стикаємося щодня. Їхала днями в Нововолинськ до внуків, то водії мене провезли безкоштовно і гарно зі мною повелися, а назад поверталася, знову один мене повчав: «Хай вам закон спеціальний зроблять, бо ми воїнів АТО за гроші возимо». А я кажу, що мій син в землі вже. Водій тоді замовк, а мене мучило сумління всю дорогу, і я витягла тих 26 гривень і заплатила. Але чому немає порядку? В Луцьку в касі не дають нульового квитка, а в Локачах, Ковелі, Іваничах дають без проблем.

Іван МИРКА,
директор департаменту інфраструктури та туризму Волинської ОДА (м. Луцьк):

— Водії хочуть чи ні, але зобов’язані возити інвалідів І і ІІ груп, членів сімей загиблих і учасників АТО. Коли відмовляються, треба звертатися за захистом своїх прав. Буває, люди не знають, куди можна поскаржитися. Звертаються до нас через два тижні, а то й місяць. Мені, наприклад, можна написати на «Фейсбук». Винних буде покарано. Перевізники можуть позбутися й ліцензій. Водіїв–хамів чи тих, які відмовляються возити пільговиків, треба змушувати поважати людей, які захищали Україну, виконувати закони.
Чому пасажири не заступаються за воїнів АТО і їхніх родичів, коли тих виганяють із маршруток? Певне, тому, що ніхто з їхньої родини не воював на Сході. Вони байдужі нині до чужих проблем і бід, заглиблені у себе. А може, вважають нормальним, коли у них на очах принижують інших. Для багатьох нині ж основне власне благополуччя і спокій. Люди розучилися співчувати, переживати за інших.

Артем ЗАПОТОЦЬКИЙ,
учасник Революції гідності, удостоєний ордена 
«За заслуги» ІІІ ступеня 
(м. Луцьк):

— На жаль, ще багато хто дотримується думки, що війна пройшла (пройде) мимо і не зачепить їх. Звідси і байдужість, з якої починається порушення законодавства, як у цьому випадку. Я думаю, що незамінних нема: не подобається комусь возити пільговиків, зокрема учасників АТО, членів їхніх сімей — то звільни місце. Знайдуться інші люди, які будуть законослухняні. Звичайно, потрібно вести роз’яснювальну роботу. Це спочатку. А потім — позбавляти прав на перевезення і оголошувати новий тендер на той чи інший маршрут.
А відносно тих пасажирів, які сидять мовчки, спостерігаючи, як принижують, наприклад, дитину учасника АТО, то це — прояв тієї ж байдужості, з якою не можна миритися.

 Роман КУЛИК,
полковник, Волинський обласний військовий комісар
(м. Луцьк):

— В українському суспільстві є значна частина байдужих людей, які переконані, що війна їх не стосується. Тому вони в подібних ситуаціях не заступаються за родичів чи дітей загиблих учасників бойових дій. Але хочу зазначити, що на Волині понад 15 тисяч бійців АТО — справжніх героїв, які відстоювали й нині захищають нашу Україну від російських найманців. Ці воїни себе образити не дадуть, завжди прийдуть на допомогу родинам загиблих побратимів, тому давайте будемо їх підтримувати й тоді не ставатиметься подібних інцидентів.

Cергій ПАНДРАК,
доброволець батальйону «Айдар», засновник і голова Спілки учасників бойових дій та АТО «УВО» (м. Рівне):

— Уже четвертий рік триває війна, яка чомусь досі називається АТО. Майже щодня гинуть наші воїни. Більшість людей просто до цього звикли, бо бойові дії відбуваються десь там, їм здається, що це дуже далеко. Хоча завтра ворог може прийти до нас. Ще хочу сказати, що народ значною мірою спідлів і йому все по барабану, тому й не заступається за дітей полеглих героїв. Але в першу чергу треба дуже серйозно вчити перевізників. Для цього всім учасникам бойових дій необхідно об’єднати зусилля, й тоді ніхто не посміє вигнати чиюсь дитину чи маму з маршрутки.

Народ значною мірою спідлів і йому все по барабану, тому й не заступається за дітей полеглих героїв.

 Людмила КИРДА,
депутат обласної ради 
(смт Маневичі):

— На Сході війна, а тут люди живуть своїм життям. Вони стали байдужими до проблем інших, тому й мовчать. Я вважаю, що влада має проводити просвітницьку роботу серед населення. Бо і ті хлопці, і їхні родини повинні перебувати під її опікою. Кожному з нас потрібно розуміти, яку трагедію несе вираз «сім’я загиблого». І наш обов’язок — підставити їм своє плече. А ми ж закрилися, і кожен вирішує свої меркантильні проблеми. Якщо такі випадки трапляються, про це потрібно не те що говорити, а кричати, аби ті водії відчули, що, врешті–решт, за все доведеться відповідати — і за вчинки, і за слова. І справа зовсім не у грошах, а в людяності. Там же і сьогодні гинуть люди, кожен день слухаю новини: двоє, четверо, п’ятеро… Це чиїсь діти, батьки, сини. Коли прийшли перші похоронки, серце кров’ю обливалося і ми всі, як один, співчували чужому горю. А сьогодні, дивлячись на те, як розкошує політична еліта, черствіємо, наповнюємося байдужістю, яка вбиває у нас людину.

 Любомир ВАЛІХНОВСЬКИЙ,
завідувач хірургічного відділення Турійської районної лікарні, заслужений лікар України 
(смт Турійськ):

— Причину байдужості пасажирів зрозуміти і виправдати важко. Але принцип «моя хата скраю» настільки вкоренився у нашу свідомість, що не завжди люди реагують навіть у тому випадку, коли когось б’ють, убивають. На жаль, інертність заглушує голос совісті. Мене дуже хвилює, коли проявляють хамство до тих, хто воював. Хлопці вертаються скалічені, вони стояли на смерть за тих обивателів, які їм тепер «віддячують» у мирному житті.

Так, пільговиків є багато. Перевізникам держава не відшкодовує витрат за їхній безкоштовний проїзд. Це має бути впорядковано на урядовому рівні. Але не збідніють власники автобусів, якщо водії підвозитимуть учасників АТО безплатно. Треба пам’ятати про моральний обов’язок. А якщо совісті нема, потрібно карати за таку неповагу до воїнів.

Сергій МЕРЧУК,
учасник Революції гідності, АТО, очільник патрульної поліції Рівного (м. Рівне):

На мою думку, це проблема хворого суспільства. Водіїв треба ставити, як кажуть, на місце і добиватися виконання того, що передбачено на законодавчому рівні. Я вважаю, що безплатне перевезення учасників АТО, членів їхніх сімей — це мінімум, який держава могла дати.

Щодо водіїв, які висаджують (а точніше виганяють!) із маршруток таких пільговиків, то вони не були на війні, не знають, що це таке — знаходитися поряд зі смертю, втрачати бойових побратимів. Їхнім самоправством повинні займатися правоохоронці, працівники «Укртрансбезпеки» і місцева влада. Зі свого боку патрульна поліція Рівного оперативно реагує на дії тих, хто не просто порушує закон, а глумиться над людською мораллю.

 Роман РОМАНЮК,
директор Волинського обласного центру зайнятості (м. Луцьк):

— Прикро спостерігати за тим, як люди, що живуть на мирній Волині, не переживають, не усвідомлюють важливості подвигу тих, хто воює за незалежність на Сході, не допускаючи ворога в Західну Україну. На жаль, у житті часто так трапляється, що починаєш цінувати певні речі лише тоді, коли вони зачіпають тебе особисто. А щодо водіїв, — звісно, такі факти неприпустимі. Не розбагатіють вони, здираючи гроші з тих, хто береже мир у нашій країні. 

 Данило ПОШТАРУК,
директор-художній керівник Волинського академічного театру ляльок (м. Луцьк):

— Народ очерствів. Чи то через рівень життя, чи з яких інших причин? Що з людством робиться? А тут ще й держава сприяє цьому, бо не компенсує перевізникам коштів за безплатні проїзди. Перевізники, водії не виконують своїх обов’язків, а найгірше, що народ черствіє, не співчуває і опускається до найгіршого. І це тільки одна ланка того безкінечного ланцюжка, який веде країну нижче дантівського пекла. Як повернути людей до людяності? От питання! Дати усвідомити, що є Бог, святі речі, відповідальність. Боляче спостерігати, як моральність опускається все нижче і нижче. І ці історії в маршрутках не припиняються. Один водій вибачився, інший знову нагрубив…

Володимир МЕЛЬНИКОВИЧ,
екс-начальник управління СБУ у Волинській області 
(м. Луцьк):

— У цій ситуації ставати на бік когось одного — чи то пільговика, чи перевізника — неправильно. Бо й учасники АТО, інші пільгові категорії і водії є заручниками обставин через бездіяльність державної влади, яка мала б врегулювати ситуацію так, щоб не було подібних конфліктних моментів, — їх у нас і без того вистачає.
Рішення є — монетаризувати пільги. Держава, коли вручала відповідні посвідчення, гарантувала пільги при перевезенні. Значить має компенсувати перевізнику витрати, адже йому потрібно утримувати транспортний засіб у належному стані, бо він відповідає за безпеку пасажира, має ремонтувати і заправляти автобус. Тому треба надати гроші безпосередньо пільговику, і він сам визначить, на чому за ці кошти їхати — на підводі, маршрутці чи летіти на літаку.

Андрій СТОРОНСЬКИЙ,
перший заступник нововолинського міського голови, секретар міської ради (м. Нововолинськ):

— Напевно, тому, що наші люди стали байдужими до чужої біди. З’явилося більше ненависті, злості. Попри те, що в країні йде війна, в нас нема, слава Богу, великої скрути чи біди. Інша сторона проблеми в тім, що держава, задекларувавши наміри про пільгове перевезення окремих категорій громадян, їх не виконує, фактично перекладає весь фінансовий тягар на місця. Як і раніше, у міському бюджеті на наступний рік ми будемо передбачати кошти лише на безплатне перевезення наших мешканців до дачних масивів. У столиці заговорили про монетизацію пільг, що вже давно треба було зробити. Однак знову ж таки, скинути все на місцеву владу — неправильно. Бо, скажімо, для Нововолинська на ці речі потрібно десять з половиною мільйонів гривень! Як такі витрати може потягнути міський бюджет?

Ігор ГУЗЬ,
народний депутат України 
(м. Луцьк):

— На жаль, для багатьох громадян питання війни та все, що з нею пов’язано, відходить на другий план. У тому числі і проїзд учасників АТО та їхніх дітей. Напевно, ми всі тут недопрацьовуємо. Все-таки для суспільства, і особливо для влади, це питання має бути першочерговим.

 

Євген НЕДИЩУК,
голова Поромівської ОТГ Іваничівського району, колишній боєць полку «Азов» (м. Нововолинськ):

— Неприпустимо бути байдужими до тих, хто вас захищав. Однак такі ситуації, напевно, можна пояснити і тим, що є випадки, коли хтось лише кілька днів перебував у зоні АТО, як кажуть, і пороху не нюхав, а претендує багато на що, вимагає пільги. У першу чергу держава зобов’язана демонструвати шанобливе ставлення до героїв. А то на папері декларується багато, а в реальності цього не бачимо. Щодо пільгового перевезення, то знову ж таки тут чітку позицію мали б зайняти в Кабміні, визначивши, як діяти на місцях. Не можна провокувати конфлікти, бо у кожного своя правда і повинні діяти зрозумілі всім правила гри.

Бліц провели Алла ЛІСОВА,  Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Євгенія СОМОВА, Лариса ЗАНЮК, Людмила ВЛАСЮК,  Сергій НАУМУК, Олег КРИШТОФ,  Кость ГАРБАРЧУК, Катерина ЗУБЧУК.