Зваблива сусідка

Спокусниця торгувала пивом і квасом. Біля неї навіть не в спеку стояла найдовша черга, в якій зависав і я, тоді ще школяр.

— Ганю, мені бокал пива! — вимагав, стараючись надати своєму голосові басовитого відтінку.

— Ти ж знаєш, що дітям пива не продають. І яка ж я тобі Ганя, Васильку? Краще кажи мені «тьотя».

Їй тридцять. Але я сприймаю її як ровесницю. Така красива.

Мене переповнює подвійне почуття. З одного боку, я пишаюся своїм старим (і не думав, що він так кохає матір – щодень же з нею лається). А з іншого, на його місці я б і хвилину не встояв перед такими чарами.

— А хіба ти (уперто не бажаю помічати її вік) мамина чи татова сестра?

Черга регоче. Ганя червоніє.

— Не чіпляйся до пуцьвірка, Ганю.

— Ти ж бачиш, що цей жовторотик закоханий у тебе по вуха.

— Ти ж йому снишся ночами.

— Так, як усім вам! — огризаюся і неохоче плетусь додому.

— Ну чого ж ти відвертаєшся, глянь на мене! – здивований, бо чую в нашій квартирі Ганьчин голос.

Я забув зошит із алгебри й відпросився в учителя фізкультури, щоб збігати додому. Тихенько відчиняю двері. Батько сидить на дивані, дивлячись у вікно. А біля нього в халатику стоїть Ганька. Кілька верхніх ґудзиків на ньому розстібнуто.

— Не дивишся! Боїшся спокуси! — в голосі молодої жінки торжество і розчарування. Як і уживаються?

— Не боюся! Знайшла чим здивувати!

— Вікторе! – не здається Ганька. – Тільки не кажи, що твоя худоребра квочка гарніша, ніж я.

— Звісно, ні.

— То чому ж ти не відповідаєш мені взаємністю?

— Є таке чарівне слово «кохання».

— Кохання! – зневажливо цідить сусідка.

— Так, кохання. І одних грудей для нього буває замало. До того ж ця, як ти кажеш, «квочка» народила мені чудового сина.

Ганька застібає халатик і, лаючись, мало не налетівши на мене, вибігає з кімнати.

Мене переповнює подвійне почуття. З одного боку, я пишаюся своїм старим (і не думав, що він так кохає матір — щодень же з нею лається). А з іншого, на його місці я б і хвилину не встояв перед такими чарами.

Проте таки переважають гордощі. І я, взявши з матері «чесне слово», що вона не заб’є сусідку і нічого не казатиме батькові, розповідаю їй цю маленьку пригоду, свідком якої мені сьогодні довелося бути. А для переконливості, щоб батько ще більше виріс у материних очах, додаю, що я стовідсотково спокусився б.

Слухаючи мене, мати схлипує, а тоді біжить до магазину і ввечері зустрічає батька таким печеним і вареним, яке буває в нас тільки на свята. Ще й цілує батька так палко, як, напевно, не робила цього вже давненько, бо він враз охриплим голосом запитує мене, скільки грошей мені потрібно, щоб піти на дискотеку й не з’являтися в хаті до ранку. Зі жмутком грошей біжу сходами і налітаю на Ганьку.

— Ти що, банк грабонув? — сміється вона.

— Ні, — відказую, теж сміючись. — Це батько виділив, щоб прийшов додому аж завтра. Тож не бачити мені, бідолашному, до ранку милої батьківської хати. Та я не в претензії, як бачиш. Нехай згадають молодість.

І щоб дошкулити ще болючіше, нахабно цікавлюся:

— А ти б не хотіла згадати молодість і піти зі мною на дискотеку? У темряві не буде видно, скільки тобі мільйонів років.

Щоку довго пік ляпас. Байдуже. Зате полопотіла в ніч сходами, розмазуючи сльози.

Піднімаю голову й запізніло верещу вслід:

— Чого ревеш, як корова. Я тебе кохаю.

Чи то мені так здалося, чи й справді її кроки стихли на хвилину перед тим, як двері зачинилися за нею.

Повертаючись із дискотеки, мав чудовий настрій. Він ще більше поліпшився, коли моя мати у відповідь на привітання Ганьки відважила їй замашного потиличника. І чомусь те, що Ганька сприйняла його так, як цілком заслужену річ, зробило її у моїх очах не такою привабливою, як раніше.

А ще через рік ми переїхали жити в інше місто.

І образ спокусливої сусідки потихеньку стерся з моєї пам’яті. Там пізніше я зустрів зовні непримітну дівчину, яка полонила мене своєю добротою. Й аж тоді зрозумів свого батька, який казав, що лише фігури для любові замало.

Sandra OLEK