Поповнення у ряду «підкаблучників». Історія на вечір

А ось із першою дружиною все було інакше. До весілля вона теж була милою і гарною, а потім різко змінилася. Весь час була чимось незадоволена, ми постійно сварилися. І як би я не намагався налагодити з нею стосунки, порадувати її – все було даремно.

А ось Люда змінила моє життя, наповнивши його світлом і радістю. Я був готовий носити свою другу дружину на руках. Щодня мені хотілося робити для неї щось особливе – готувати сніданки, дарувати квіти, розважати її. Я відчував, що це – правильно, і був щасливий бачити посмішку на її обличчі.

Тільки ось раптово моє щастя почав ставити під сумнів мій найкращий друг Антон. Ми з ним знайомі вже багато років і завжди були хорошими товаришами. Він навіть допомагав мені пережити перше розлучення.

І ось, коли я зустрів Люду, почав до неї залицятися, а потім ми і одружилися, Антон раптом став дивно поводитися. Почав регулярно жартувати про те, що я – підкаблучник.

Одного разу, коли ми сиділи з друзями в кафе, я повідав другові якийсь момент із нашого подружнього життя з Людою.

– Я вчора приготував їй вечерю при свічках, – сказав я другу. – Дружина була в захваті!

– Що? – фиркнув Антон. – Вечеря при свічках? Як вона тебе це змусила зробити?

– А з чого вона має це змушувати? – не зрозумів я. – Я сам захотів.

– Ти що, «каблук»? – засміявся друг.

– А що поганого в тому, щоб зробити щось приємне для своєї дружини? – запитав я. – Я – щасливий, вона –щаслива. У нас усе добре.

Був же нормальний мужик після першого розлучення. А тепер одружився вдруге – і перетворився на ганчірку.

Він лише засміявся і відповів:

– Щастя не завжди в побуті, друже. Часом достатньо просто залишатися чоловіком, а не готувати й прибирати за дружиною.

Це розлютило мене. Але я розумів, що переконувати Антона – марно. Він не розумів, що для мене становить щастя, бо в нього про це були інші уявлення. Я намагався не звертати на це уваги, просто приймав друга таким, яким він є.

А от Антон ніяк не міг заспокоїтися. І що більше я робив для своєї дружини, то сильніше друг мене підколював. Він усіляко знущався з моїх почуттів, показуючи мене перед друзями в найнекрасивішому світлі.

У черговий раз ми сиділи з друзями, розмовляли про своїх дружин. Я розповів про те, що нещодавно купив своїй новий телефон. Антон знову щось пожартував, і тоді вирішив йому відповісти.

– Антоне, – почав я. – Може, поясниш нам, чому ти так злишся на те, що я люблю свою дружину?

– Та тому, що мене бісить, на кого ти перетворився! – раптом закричав він. – Був же нормальний мужик після першого розлучення. А тепер одружився вдруге – і перетворився на ганчірку.

– Зачекай, – зупинив його я. – А що, по-твоєму, означає бути чоловіком «не ганчіркою»? Це – бути таким, як ти?

Він зі здивуванням подивився на мене і відповів:

– Ну так.

Я кивнув і продовжив:

– Тобто, звалювати всі домашні обов’язки на дружину і дітей? А самому, максимум, раз на тиждень, виносити сміття? Бути не ганчіркою – це значить дарувати квіти раз на рік, на 8 Березня? І ще й хвалитися цим друзям. Ти про це говориш? Тоді я краще буду ганчіркою.

І несподівано для мене, цю тему підтримали інші наші приятелі.

– Так, Антоне, ти взагалі той ще мерзотник, – сказав Сашко. – Весь час накидаєшся на Гришку, хоча, по суті, він просто хороший чоловік. Мені дружина його весь час у приклад ставить. І я сам на Людку дивлюся і бачу, що вона світиться від щастя. А про твою дружину я такого сказати не можу.
– Чого?! – Антон підвищив голос. – І це друзі називаються!

Він тоді образився і пішов. А ми з приятелями знизали плечима і продовжили сидіти. Я тоді навіть подумав, що наша дружба з ним закінчилася.

Але через тиждень друг сам зателефонував мені.

– Слухай, вибач мені за те, що весь час підколював тебе, – сказав він. – Я якось навіть не замислювався про те, що сам поводжуся не дуже красиво. А тут ви з мужиками жорстко по мені пройшлися, і я задумався.

– І що вирішив? – поцікавився я.

– Поговорити з дружиною, – зізнався Антон. – І вона підтвердила все, що тоді Сашко сказав. І я вирішив, що постараюся більше так себе не поводити.

– Ого, – сказав я. – Чесно, не очікував від тебе такого.

Ну, що сказати. Із другом я помирився, а в ряду підкаблучників поповнення. Може, не так уже це й погано.

Григорій ПИРІГ, zyttia.org.