Курси НБУ $ 26.32 € 30.52
Свято на вулиці «*банутих»

Волинь-нова

Свято на вулиці «*банутих»

Одержавши редакційне завдання написати матеріал «до 8 Березня», майже відразу взявся до роботи. І таки «нашкрябав» сторінку тексту, загальний зміст якого можна передати так: «Попри усю специфіку – свято таки хороше. Усіх з 8 Березня!»

Проте, перечитавши написане, дійшов сумного висновку: нуднезна дурня, яка точно нікого «не зачепить»… Шкода, звісно, марної праці – але таки тисну «виділити»/«видалити».

Довго думаю і таки вирішую навзамін розвинути тему «*банутих», нещодавно так актуально окреслену головою Закарпатської обласної державної адміністрації Геннадієм Москалем (раптом хто не в курсі, саме так – «*банутою» – відставний «міліцейський» генерал–лейтенант, заслужений юрист України, кавалер ордена «За заслуги» усіх трьох ступенів, кандидат юридичних наук і доцент назвав виконувачку обов’язків міністра охорони здоров’я Уляну Супрун).

Мені свого часу також довелося мати справу з однією «*банутою»! Звали її Варвара Євменівна, і була вона родом з містечка Корюківка на Чернігівщині. От погодьтеся: навіть ім’я та по батькові якісь дивацькі – «Варвара Євменівна» (порівняйте зі справді красивим Геннадій Геннадійович!).

І от наприкінці 2000–х – на початку 2010–х ця жінка (а Варварі Євменівні тоді було вже років із 80!) активно оббивала пороги столичних ЗМІ. Жінка слізно просила журналістів звернути увагу на близьку їй Корюківську трагедію – звіряче вбивство 6700 жителів цього населеного пункту на початку березня 1943 року, вчинене загонами СС та угорської військової жандармерії.

Попри вражаючі масштаби цього злочину (до прикладу, у «розкрученій» білоруській Хатині фашисти винищили 149 людей), він практично замовчувався радянською пропагандою. Причина – у навколишніх чернігівських лісах тоді була сила–силенна радянських партизанів із загонів відомого ватажка Олексія Федорова. Саме їхні дії спричинили лють фашистів – проте захищати бідних корюківчан «червоні» партизани не стали…

Звісно, жменька істориків про ту трагедію знали й досліджували її. У самій Корюківці працював меморіальний музей. Проте у масштабах держави широкому загалу про це майже нічого не відомо.

От і ходила 80–річна Варвара Євменівна зі своїм ціпком Києвом від редакції до редакції. На центральних телеканалах її, як правило, відразу «відшивали». Мовляв, «бабка, какая Корюкивка – не путайся под ногами, работать мешаешь!» А ось на Українському радіо (куди я саме прийшов працювати 2008–го) жінку таки зрозуміли. З року в рік в ефірі регулярно з’являлися добротні й проникливі сюжети або й навіть цілі цикли про Корюківську трагедію. До слова, їх авторкою здебільшого була моя колежанка Віолетта Карлащук, яку вдячна Варвара Євменівна вже сприймала мало не за рідну онуку.

Заледве минав тиждень від виходу в ефір останнього сюжету, Варвара Євменівна знову дзвонила в редакцію: «Добрий день, то коли будемо робити наступну передачу?»

Здавалося б, нащо воно, бабо, тобі?! Сиди вдома, дивися серіали, в’яжи шкарпетки собі на зиму, чухай язика із сусідками… Так ні ж – «Корюківка» їй муляє! Ну от хіба не «*банута»?!

А оце днями діти зранку увімкнули телевізор – мав бути якийсь «їхній» мультик. Ну а там – у нижньому куточку «картинки» – зображення свічки. Малі питають: що воно, тату, таке? Пояснюю, що «свічка пам’яті» – а з якого приводу, то й сам не знаю…

Швиденько увімкнув «комп» – виявляється, жалоба до 75–х роковин Корюківської трагедії! Драматичні події та їхні жертви, які десять років тому були, здавалося б, у повному забутті, – сьогодні згадуються і вшановуються на державному рівні…

Бо таки не перевелися ще у нашому світі «*бануті», ладні пробивати стіну байдужості хоч власним лобом. Тендітним жіночим лобом! У них, звісно, ніколи не буде такої кількості регалій, як у шановного Геннадія Геннадійовича. Їх хочуть (і можуть!) не те що з’їсти – живцем проковтнути, як ту ж таки Уляну Супрун. Бо ж на «святе» замахнулася – на «систему»!

Сподіваюся, що в цьому випадку «*бануті» також візьмуть гору, довівши до кінця задумане – аби лиш їх дочасно не «проковтнули»!

Ну а Генко Москаль, звісно, мудак і дешевий клоун – хай і в обвішаному «заслуженими» «цяцьками» генеральському мундирі…