«У Китаї нема свободи, але вони вміють заробляти гроші!»

Перший міф, який я розвіяла, це — ​зовсім недешева країна. Ми звикли, що з Китаю везуть щось копійчане. Недешевий одяг, якщо якісний; надзвичайно дорогі перевезення всередині країни (потяги, літаки). Але загалом китайці навіть у провінційному містечку живуть дуже добре. Видно, що в людей є гроші, що працює економіка. Люди не бояться, що завтра можуть збідніти. Ми оселилися в місті Фуян, провінція Анхуей — ​це, як на китайський вимір, невеличке містечко на 7 млн мешканців. Із хмарочосами та безліччю кафешок. Вони різного ґатунку: від маленьких «чіфаньок» (від «їсти їжу») — до ресторанів.

Їжа у кафе недорога. Людина із середньою зарплатнею може зовсім не готувати вдома. Але навіть у дуже обдерте кафе, бідне з вигляду, нерідко приїжджає людина на «Лексусі» чи «Лендж–Ровері»: їм байдуже до вигляду, головне — ​щоб смачно. Щодо автівок: там людина на якомусь «Део Ланосі» не їздить, а на БМВ, джипах — ​і це може дозволити собі середньостатистичний китаєць.

Однак у них є і велика проблема — ​екологія. Смог помітний! Причини — ​дуже розвинена промисловість і, як китайці кажуть, це дисперсна (розпорошена. — ​Ред.) пилюка, занесена чи збурена вітрами з пустель Монголії. Через це треба часто прибирати. На Волині стандартно господині наводять лад в оселі у суботу — ​і в хаті відносно чисто, а в Китаї, якщо ти раз на три дні не помиєш підлогу, то та пилюка просто починає залипати. Наш товариш живе у найзабрудненішому місті під Пекіном, то він мусить робити вологе прибирання щодня! Багато китайців мають проблеми з бронхами, легенями.

Зараз їхня влада ставить програму мінімум, щоб усі вчили англійську. Я їхала туди не суто для заробітку, але хотіла працювати, тому найнялася у приватний тренінг–центр викладачем англійської. (Моя зарплата (середня) — ​10 тис. юанів, тобто приблизно 1,5 тис. доларів. На необхідне вистачає 500 доларів, на таку зарплату наймаються випускники вишів). Ці мовні центри дуже популярні в Китаї, хоч і недешеві: 1000 доларів за 5 місяців. Більшості учнів навчання нічого не дає: мова їхньої країни дуже специфічна, та ще вчителі англійської — ​китайці, випускники факультету іноземних мов. Та я, як почула їхню вимову, вжахнулася. І ці люди вчать інших! Зараз уряд починає запрошувати природних носіїв мови чи фахівців з інших країн. Є і професійні центри, але їх небагато. Я навчала дітей від 5 до 13 років у різних групах. У класі до 10 школярів. Спочатку було важко, бо не знала китайської. У старшій групі, судячи з тамтешнього підручника, певний рівень діти уже повинні засвоїти, але насправді вони не знали елементарного. Щоб усе–таки пояснювати їхньою мовою, щодня її вчила, пішла на курси. У китайській основна проблема — ​тони: одне слово в різних тонах може мати протилежні значення.

Красива і гарно вбрана дівчина може смачно плюнути просто під ноги; вони набирають багато їжі — ​трішки з’їдять і залишають, чавкають, кидають на підлогу сміття і пояснюють, що приберуть ті, кому за це платять. Вони скрізь курять.

Які люди — ​китайці? Як на мене, дуже некультурні. Нас змалечку вчать казати «добрий день», «не пісяти на вулиці». У них цього нема. Красива і гарно вбрана дівчина може смачно плюнути просто під ноги; вони набирають багато їжі — ​трішки з’їдають і залишають, чавкають, кидають на підлогу сміття і пояснюють, що приберуть ті, кому за це платять. Вони скрізь курять. У садочку до дітей може зайти тато із запаленою цигаркою. Коли роблю зауваження, не розуміє, що не так. Вони дуже голосно говорять. Запам’яталося з художнього фільму, як Далай–Лама казав, що «китайці вкрали у нас тишу». Мені здається, оці ханці, правляча народність Китаю, вкрали ту тишу і в себе. Навіть у квартирі о 6–й ранку можуть вибухати петарди, на вулиці сигналять постійно клаксонами. А спілкуються з таким криком, наче сваряться. Безпардонні… Ну що треба комуністичній владі? Людей, які не дуже роздумують про щось і багато працюють. Один мудрий чоловік сказав: «Є дуже хороші китайці, але вони як діаманти».

Що вони знають про Україну? Що у нас красиві дівчата! Взагалі дуже реагують на білошкірих, особливо у невеликих містах. Можуть показувати пальцями, безцеремонно фотографувати впритул. Освічені ж китайці (а їх небагато, бо ще 30 років тому люди мали гроші тільки на початкову освіту) знають про Радянський Союз, про Майдан і російську окупацію, що в нас війна триває. Навіть проводять паралель зі своєю історією. Кажуть, що їхній комунізм відрізняється. Мовляв, у СРСР гнобили вас, а наші лідери дають розвиватися. Економіка за рахунок приватного бізнесу дуже сильна. Але! Але з китайцями треба обережно говорити про політику — ​може вилізти боком. От розповідала дітям, як числівник first (перший) вживати. Наводжу приклад — ​перший секретар ЦК Компартії Сі Цзиньпін є першою людиною в країні. Вони кажуть: «Ви що! Перший — ​Мао Цзедун!» Я перепрошую: «Він помер!» (у 1976 році. — ​Ред.) І чую: «Ну й що!» Хоча є китайці, які порівнюють Мао зі Сталіним, але це тільки пошептатися… У них кругом висить портрет Мао Цзедуна, у кафешках, навіть у салоні краси. У них нема свободи слова, у них блокуються ютюб (програма, що дає можливість переглядати будь–яке відео), фейсбук! Хіба що ти маєш програму, яка дає змогу це обходити, але і цю хочуть заборонити, тільки для бізнесу залишать. Читають тут, що дають. Але вони вміють заробляти гроші!