Це треба було зробити ще 27 років тому…

 Ірина КОНСТАНКЕВИЧ,
народний депутата України 
(м. Луцьк):
— На моє глибоке переконання, проблема єдиної церкви мала вирішуватися ще у 1991 році, коли ми стали незалежною державою. Логіка суспільного розвитку диктувала саме таку постановку питання. Чому ми, дивуючись економічному феномену Польщі, головними факторами називаємо єдину церкву, єдину мову, єдину територію, а далі вже говоримо про фінансово-матеріальні чинники? Для мене це очевидні і зрозумілі речі. Вважаю, що наша молода держава від цього у перспективі виграла б. Щодо вчорашньої заяви Президента маю тривогу, що тут більше політики. І маніпуляції з цим архіважливим питанням можуть призвести до поглиблення суспільної кризи.

 Йосафат ГОВЕРА,
єпископ, екзарх Луцький УГКЦ 
(м. Луцьк):
— Насамперед треба сказати, що справу християнської єдності заповідав нам Господь Ісус Христос. На Тайній вечері Він доручив апостолам, «щоб усі були одно». Тому єдність — ​це важливе завдання для християн. Водночас треба з’ясувати, що ж буде фундаментом, на якому вона повинна з’явитися? Якщо політичні розрахунки, справа не матиме успіху. Фундаментом має стати найбільша з чеснот і головна заповідь — ​любов. Де вона є, там буде справжня єдність. Бо ж подібні заклики лунали і раніше. Але що ми бачили? Змагання хто більш істинний, правильний, а інших закликали покаятися і приєднуватися. І зараз прагнення до єдності може залишитися не реалізованим, якщо не буде християнської основи. Шлях до об’єднання — ​не приєднання, а об’єднання заради Христа.

Кремль буде ставити палки в колеса, влаштовувати провокації.

Таким його бачив блаженний Любомир Гузар, коли з нагоди перенесення резиденції голів УГКЦ до Києва видав пастирський лист, в якому торкнувся питання християнської єдності в Україні. Христос нас має об’єднати. І якщо так станеться, можна чекати на добрі плоди, як це було за часів Київської Русі. Тоді християнство подолало ідолопоклонство і стало стимулюючою силою для розвитку держави та визнання її в цілому світі.

 Євген НЕДИЩУК,
голова Поромівської ОТГ Іваничівського району, колишній боєць батальйону «Азов» 
(м. Нововолинськ):
— Єдина помісна церква мала би бути створена ще на зорі Незалежності. Але головною перешкодою тоді стало намагання Росії утримати Україну біля себе, впливаючи на неї через церкву. Цього впливу ми не позбулися й досі. Але я вірю, що найближчим часом зможемо змінити ситуацію, і країна матиме плюси. Найперше — ​згуртується нація. До слова, більшість священиків обох патріархатів, з якими мені доводилося розмовляти, готові до об’єднання. Вони кажуть: це може відбутися й зараз, однак усе залежить від вищого церковного керівництва. Я вважаю, що якби процес розпочався раніше, ми уникнули б кривавого протистояння на Сході. Можливо, священики переконали б людей не піддаватися сепаратистським настроям.

 Ярослав ЦАРУК, 
краєзнавець, 
почесний громадянин Волині 
(м. Володимир-Волинський):
— Наступного дня після проголошення незалежності варто було це зробити. Такий крок дасть змогу об’єднати наші православні конфесії. Навіть із Московського патріархату приєднаються священики, але, звісно, не всі. Кремль буде ставити палки в колеса, влаштовувати провокації, але якщо ми отримаємо Єдину помісну церкву, з цього часу розпочнеться справжня Україна.

 Сергій ШТУРХЕЦЬКИЙ,
медіа-експерт (м. Рівне):
— Найперше — ​це етична проблема, яку намагаються розігрувати, ніби це втручання держави у справи церкви. Але справа в тому, що у нинішньому світі пішло зрощення державного, навіть розвідувального апарату з церквою з боку сусідньої держави. Це стало очевидним. І в цій ситуації треба діяти — ​держава зобов’язана відреагувати на ці речі. З другого боку — ​церковні питання повністю перебувають під впливом геополітичної ситуації. Ще Віктор Ющенко прагнув до Єдиної помісної церкви. Коли його брат Петро висвятився у монахи, всі чекали: щось буде. Але втрутилася світова політика, бо Патріарх Вселенський перебуває не на Небі, а на Землі, яка називається Туреччиною. Тоді ця країна чутливіше ставилася до побажань російської церкви. Але нині, мені здається, відбувся перелом, і в нас відкриваються ширші можливості для реалізації цієї справи. Це історичні, дуже глибокі речі, їх важко оцінювати у сьогоденні. Сподіваюся, Петро Порошенко має вагомі підстави заявляти такі речі, і Україна отримає Єдину помісну церкву, це буде величезний прорив з консолідації нашого народу.

 Богдан ШИБА,
луцький міський голова 
2006–2010 років (м. Луцьк):
— Надання Томоса стане визнанням того факту, що Українська помісна православна церква вже відбулася. Наступний крок — ​перереєстрація УПЦ як філії РПЦ і припинення нахабного гібридного втручання російських агресорів у внутрішні справи України через церкву.

 

 Оксана КОВАЛЕНКО,
головний редактор ТВО телебачення філії НТКУ «Волинська регіональна дирекція» (м. Луцьк):
— Чесно кажучи, мені дуже важко щось оцінювати. Але однозначно український люд давно готовий до того, щоби, світською мовою кажучи, «узаконити свою церкву». У 2016 році було опитування, кого більше підтримують віряни. Соціологи виявили зростання популярності Київського патріархату. Зокрема, за даними КМІС, серед усіх українців 46% вважають себе вірянами Київського патріархату, а 13% — ​Московського. Якось дико сьогодні чути від окремих знайомих, що йдуть хрестити дитину «у московську церкву, бо київська — ​неправильна». Однак треба пам’ятати: церква завжди мала сильний вплив на людей (і під час воєн, і під час виборів). То чому українська влада має ділитися цим фактором із російською, з окупантом?

 Ростислав КУШНІРУК,
заслужений працівник культури, засновник народної хорової капели «Посвіт» (с. Княгининок, Луцький район):
— Створити помісну церкву потрібно було ще 27 років тому. Якби була єдина церква — ​наша, українська, то було б значно легше стояти проти ворогів. Тому — ​об’єднання, об’єднання і ще раз об’єднання. Як ми співаємо у пісні: «В єдності сила народу. Боже, нам єдність подай!» От про що йде мова… Можливо, раніше Вселенський Патріарх вагався, а зараз побачив, що наші хлопці зупинили російській танки, і переконався, що Москва на нас уже не дуже вплине, що попри все ми будемо собою. Тому, сподіваюсь, вирішив, що треба йти разом із мирянами і надати Томос.

 Ірина ФАРІОН,
член політради ВО «Свобода», народний депутат України 
VII скликання (м. Львів):
— Це мені нагадує крок Віктора Ющенка наприкінці його каденції, коли він присвоїв Степанові Бандері і Романові Шухевичу звання «Герой України» і підписав концепцію національного розвитку країни. Це означає, що вона не вступила в дію, тому що в нас держава розвивається не національним шляхом, а гібридно-космополітичним. Приблизно така ж ситуація і з Порошенком. Чоловік розуміє, що у нього земля під ногами горить, а він мріє бути Президентом ще й наступний термін. І тому вирішив зіграти на релігійних почуттях. А оскільки українське суспільство церкві як інституції довіряє найбільше, то Петро Олексійович вважає, що це дуже виграшний виборчий крок. Якщо так реально станеться, то в мене тоді виникає запитання: «А хто ж цю церкву очолюватиме?» Замість того, щоб заборонити Московський патріархат на теренах України, до якої ходить Порошенко, то він вдається, на мою думку, до чергової маніпуляції. Тому що добра та ложка, яку дають до обіду, а не тоді, коли у тебе миску вже забрали. Жоден його крок не викликає у мене довіри, тим більше, якщо він є парафіянином церкви Московського патріархату.

 Микола КУЧЕРЕПА,
професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, історик 
(м. Луцьк):
— Радий, що у Президента є розуміння необхідності створення Єдиної православної української церкви, її важливості для життя України. Але він звернувся до керівників парламентських фракцій, щоб підтримали його. А, як ми знаємо, питання про створення і визнання Єдиної помісної автокефальної церкви обговорювалося вже давно, ще з часів здобуття Україною незалежності. У 2016 році Верховна Рада вже просила Вселенського патріарха про це. Чим закінчилося, відомо. Як на мене, то позитивний результат був би, якби Президент звернувся до керівників церков різних патріархатів, єпископату усіх конфесій та вірян — ​і вони б розпочали рух за Єдину помісну православну церкву. Адже Московська — ​це не Українська православна, а російська. Я б назвав її філією в Україні. Звичайно, те, що зробив Президент, добре, бо йде на користь держави, до цього прагне народ, і я підтримую Порошенка. Але він пообіцяв, що до липня буде Томос, а це викликає сумнів. Українська православна церква Московського патріархату знову скаже, що не визнає зверхності Константинополя. Тож нинішнє звернення Президента — ​швидше за все, передвиборний хід.

 Андрій БОНДАРЧУК,
депутат Верховної Ради України І скликання 
(м. Луцьк):
— Це не перша така спроба з боку наших президентів. Та, на жаль, усе залишається, як і було. Російська церква вважає Україну своєю канонічною територією, це зазначено і в її статуті. Вона довго маскувалася в нас під назвою УПЦ, яка нібито мала автономію. Але це така незалежність, що мала УРСР від Москви у часи Союзу. Нині вже єпархії московської церкви в Україні відкрито називаються РПЦ. Навіть куцу автономію хочуть «ампутувати». Це в дусі «руского міра» — ​утвердження віковічної зверхності Москви. Я не бачу в Росії незалежності церкви, відокремленості її від держави — ​це частина влади, політики Кремля.
Щодо листа Президента України, то лише вітаю такий крок. Бо ситуація із православ’ям розколює країну. Московська церква, монастирі на території нашої держави — ​це опорні пункти Кремля, його духовна армія у нас в тилу. Єдина церква — ​це консолідація українського суспільства, крок до перемоги у гібридній війні. Шанси набуття автокефалії є. І підстав теперішніх та історичних доволі. Ми не забули, як священнослужителі Московського патріархату відмовлялися хоронити наших бійців, а храми були складами зброї для сепаратистів. Зрештою, без благословення Кіріла хіба розпочалась би ця війна? Історичний аспект: незалежна Українська церква — ​Київська митрополія — ​була продана російській церкві, що задокументовано. Вселенські Патріархи вже у наш час зауважували, що позбавлення автокефалії Української церкви відбулося не за канонами. Отже, набуття автокефалії — ​закономірний процес. А ось у парламенті це буде гарячий день. Промосковські депутати всіма силами протидіятимуть схваленню листа Президента. А маскуватимуть це нібито конституційно: церква, мовляв, відокремлена від держави.

 Володимир ШЕНДИБИЛО,
заступник головного лікаря Луцької міської клінічної лікарні 
(м. Луцьк):
— Навіть коли шанси не дуже великі, потрібно надіятися і вірити, що ця проблема мусить одержати позитивне вирішення. Якщо не сьогодні, то завтра Україна все одно матиме Єдину помісну православну церкву. А негативна реакція керівництва і представників УПЦ Московського патріархату на лист Президента України до Вселенського Патріарха, маніпуляції довкола цієї теми — ​це метод ведення гібридної війни на духовному фронті. Їхня зверхність абсолютно не прийнятна, згадаймо, що хрещення в Києві відбулося тоді, коли Москви ще не існувало. На мою думку, правильніше було б називати УПЦ МП Російською церквою, щоб не вводити людей в оману.
Ми толерантно ставимося до різних конфесій: кожен має право вільно вибирати, до якого храму йти. Але сьогодні бачимо, що українці все більше тяжіють до об’єднання в Єдину помісну церкву, як це є в сусідніх європейських країнах. Єдність у релігійних питаннях допоможе зміцнити нашу націю, зробить її сильнішою, що позитивно позначиться на всіх сферах життя держави.

 В’ячеслав СУДИМА,
заслужений працівник культури України 
(с. Рокині, Луцький район):
— Надіюсь, що Всесвятість нас почує і зробить правильний висновок, бо все-таки кожен українець має право вірити в Бога по-своєму, ходити до своєї церкви, бо енергетика звернення до Бога рідною мовою робить молитву щирою, і Бог почує нас. А так де ж та Україна? Згідно з канонічними принципами на одній території має бути одна церква, але для проголошення автокефалії потрібна єдність церков. Має бути розуміння, що це доленосний час в історії українського народу, де ми маємо показати свою згуртованість. І коли це буде розглядатися на сесії Верховної Ради, то й депутати мають об’єднатися. А як вчинить УПЦ МП, адже вона підкоряється Москві, а там спецслужби? Тільки за столом переговорів можна дійти консенсусу і єдності. Миром і злагодою ми побудуємо свою Українську православну автокефальну церкву.

 Архімандрит Афанасій,
священнослужитель храму Всіх Святих землі Волинської:
— Офіційну думку митрополії Української православної церкви висловив протоієрей Миколай Данилевич у відео «Щодо чергової спроби створення єдиної Церкви руками держави», і ми цю позицію підтримуємо (http://news.church.ua/2018/04/17/shhodo-chergovoji-sprobi-stvorennya-jedinoji-cerkvi-rukami-derzhavi-komentar-protoijereya-mikolaya-danilevicha/). Ось коментар протоієрея Миколая Данилевича у «Фейсбуці»:
— Думаю я, що це все закінчиться великим пшиком, як це було багато разів до цього. Буде багато шуму в ЗМІ, і на тому все закінчиться. Чому? Тому що будують на тому фундаменті, на якому в принципі будувати неможливо. Починати треба з УПЦ, а не з її сепаратних частин. Піджак до гудзика не пришивають, а навпаки, гудзик до піджака. Наша Українська православна церква з самого початку церковного розділення виступає за подолання розділення і за Єдину церкву. Ми не проти, ми за. Але на канонічних засадах. Владі, яка, можливо, прагне цю тему використати, щоб залишитися на другий термін, хотілося б нагадати таке: провали на цій темі були, а виграшів щось я не пам’ятаю.
В інтерв’ю ВВС Миколай Данилевич зазначив: «Давати автокефалію УПЦ Київського патріархату — ​це те саме, що приймати «ДНР» та «ЛНР» в ООН».

 Петро ПОРОШЕНКО,
Президент України:
— Безумовно, кожен із вас розуміє, що це (рішення про Єдину помісну українську церкву. — ​Ред.) є абсолютно історичною подією. Це не є церковна подія. Це є подія незалежності України, яка відбувається в дуже непрості часи. Важливо, щоб ми мали, як більшість (народів. — ​Ред.) у православному світі, свою Єдину автокефальну церкву. Церкву євхаристичну, молитовно поєднану з іншими помісними церквами, але адміністративно ніяк не залежну ані від Москви, ані від кого іншого. У цьому питанні слід виходити з давнього канонічного принципу: «громадянським і земельним розподілом нехай слідує розподіл церковних справ». І ми діємо чітко у відповідності до цього принципу. Україна як незалежна держава згідно з традиціями православного світу не просто має право, але, на мою думку, просто зобов’язана цю церкву створити…
Хочу окремо наголосити, що Єдина православна помісна церква не стане державною. І відділення церкви від держави буде існувати. Всі віруючі мають і матимуть право вільно обирати собі як конкретний храм, так і церковну юрисдикцію. Хто захоче залишитись у тій церкві, в якій збереже молитовну єдність із Російською православною церквою, вони також зберігають за собою гарантоване право власного вибору. В цьому питанні як релігійний, так і будь-який примус чи заборона є категорично неприпустимими.

 Володимир КАРПУК,
народний депутат України V та VI скликань (м. Луцьк):
— Наслідки будуть найвагоміші. Тому що Єдина помісна церква — ​це у перспективі шлях до єднання всього народу… Ясно, що «рускій мір» будується на основі православної віри, тому треба також розуміти й передбачати, що може виникнути і загострення. Але не робити нічого — ​це ще відкладати на невизначений термін проблеми, які залишаються практично від початку незалежності. А це небезпечно в історичному майбутньому, безвідповідально перед наступними поколіннями. Я двічі був на зустрічах із патріархом Єрусалимським і знаю, який тиск чиниться на керівників помісних церков і на Варфоломія І. Нагадаю, що позаторік патріарх Кіріл написав книгу про «рускій мір», і, за нею, саме на основі церкви, віри простягає свої імперські крила двоголовий російський орел.
А шанси… Це непростий шлях. Переговори ведуться багато літ. Колись іще віце-прем’єр Микола Жулинський зустрічався з Варфоломієм і отримував ті самі обіцянки… Шлях усіх помісних церков до автокефалії був дуже складним. Але через те, що Росія протиставила себе усьому світу, вікно можливостей зараз відчинене. Може, маємо найбільші шанси за усі роки. Однак дрібниць тут не буває, і гарантувати, що це відбудеться, не можна. Можна тільки молитися, аби це сталося.

 Архієпископ Євстратій (Зоря),
голова Інформаційного управління УПЦ Київського патріархату:
— Питання не в тому, буде чи не буде (Томос про Помісну церкву. — ​Ред.) — ​питання в тому, буде він раніше чи пізніше. Ми сподіваємося, що, дай Бог, 1030-ліття Хрещення Київської Руси-України святкуватимемо, вже маючи те, до чого прагнемо. Головна перешкода на цьому шляху — ​всі ті перепони, які чинять російська держава та Московська патріархія. І ми очікуємо, що зараз буде значне посилення цієї протидії…
Згідно з опитуваннями, лише третина вірних Московського патріархату вважає, що за будь-яких обставин треба залишатися єдиними з російською церквою. А дві третини потенційно готові (відлучитися від Росії — ​Ред.). 25 років головним аргументом Москви було те, що Київський патріархат не канонічний, що з ним ніхто не спілкується. І тут цей аргумент відпадає. Будь ласка — ​спілкуються і визнають. Яка тоді підстава для простих вірян бути з Москвою і не бути разом із Києвом?

Бліц-опитування провели 
Тамара ТРОФИМЧУК, Людмила ВЛАСЮК, Лариса ЗАНЮК, 
Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Василь УЛІЦЬКИЙ, Мирослава КОЗЮПА, Катерина ЗУБЧУК, Євгенія СОМОВА, 
Олег КРИШТОФ, Алла ЛІСОВА.