Україна різних швидкостей
— Їдемо до бабусі в село! — Ура, хоч помиємось в нормальному душі, — радіють на мою пропозицію діти. Бо в місті теплої води немає, а у селі — є
Тепер сільська місцевість в плані побуту не обов’язково означає щось гірше за місто — в хаті може бути холодна, тепла вода, і — страшно було б сказати ще якихось 20 років тому — навіть туалет! Не треба за хлів ходити.
І це ознака сучасності — у всьому з’явився вибір, альтернатива. Від особистого до спільного.
Починаючи з того, що не обов’язково працювати все життя в Україні, можна спробувати щастя і за кордоном — це особисте рішення кожного. А потім за зароблені гроші побудувати свій маленький комунізм із садком і млинком.
Чи трошки більший комунізм — створити ОСББ (Об’єднання співвласників багатоповерхових будинків) і перетворити свою стару обшарпану панельку на охайне і привабливе житло. Приклади є.
Або не чекати громаді, що якийсь дядько прийде і порядок наведе, а створити ОТГ (Об’єднана територіальна громада) і крок за кроком змінювати рідний населений пункт на нормальний простір.
Тому маємо зараз, так би мовити, Україну різних швидкостей. Хтось ще чекає манни небесної, а хтось бере себе за чуба і тягне. І ніби в одній країні живемо, але є місця, коли відчуваєш, що уже — в різних.
Здається, цей хитрий (а може, навпаки — нехитрий) прийом владі вдався: дати можливість вибору. Хоч по–іншому, певно, й не могло було. Бо якби всіх українців кудись гнали силою — зробили б революцію. А так — показали альтернативу, і хтось за неї вхопився. За ними підтягнулись інші…
Тут, правда, важливо, щоб аутсайдери навічно не відстали. Тому, кажу собі, — вперед у магазин за бойлером — треба доганяти бабусю у селі! А то так і будемо гріти воду у каструльках.
