Курси НБУ $ 41.30 € 43.99

ГРАБІЖНИКИ НА ІНОМАРЦІ

Нічні грабіжники вдарили пістолетом по голові директора заводу, коли він відмикав двері, повернувшись з відрядження додому. Потім били лежачого ногами. Коли втратив свідомість, забрали все, що було в нього: чимало доларів та гривень, мобільні телефони, інші речі

Нічні грабіжники вдарили пістолетом по голові директора заводу, коли він відмикав двері, повернувшись з відрядження додому. Потім били лежачого ногами. Коли втратив свідомість, забрали все, що було в нього: чимало доларів та гривень, мобільні телефони, інші речі

Петро ФІЛЮК,
Володимир КАЛИТЕНКО


Розмова в барі про “легкі” гроші
Троє друзів-рівненчан Роман Буряк, його тезка Роман Дравецький та Іван Герасимов сиділи у барі “Венеція” й пили пиво. Туди ж згодом зайшов і Раміль Юсіфов, азербайджанець за національністю.
— Раміль, приєднуйся до нашої компанії,— голосно гукнув до нього Буряк, який познайомився з ним рік тому.
Юсіфов сів. Хлопці налили пива і йому. Пили, не поспішаючи, розмовляли.
— Ти також у Рівному проживаєш? — поцікавився Іван.
— Тут живу вже давно, з батьками та братом.
— Десь працюєш?
— Працював охоронцем у місцевому барі “Блюз”. А зараз, можна сказати, вільний, як птах.
— Добрий хлопець... Міцний, колись ще й боксом займався, — підтвердив Буряк.
— А як з грошима? — знову запитав Іван.
Раміль посміхнувся:
— В кишенях вітер свище...
— Ми також не дуже багаті. Як і ти, не працюємо. Гроші заробляти важко.
— Скільки їх не заробляй, все одно мало, — підкинув Дравецький. — Я електрогазозварник, але не хочу, аби руки від роботи пухли.
— Є легкий спосіб заробляти гроші, — сказав Герасимов.
— Невже? А який?..
— Вийти ввечері чи вночі на тиху і темну вулицю та й забрати гроші у запізнілого перехожого.
— Небезпечно...
— Небезпечно для телепнів. Просто треба бути спритним та хитрим... Може б, нам зайнятися цим ділом?
— Можна спробувати, — видавив Буряк.
— Тоді завтра й спробуємо, — сказав Іван.
Наступного вечора всі четверо прийшли у бар “Соборний”. Довго пили пиво. Майже опівночі пішли гуляти вулицями Рівного. Забрели аж до залізничного вокзалу. Там побачили двох хлопців, що йшли назустріч.
— Звір сам на мисливця біжить. Будемо їх брати? — запитав Дравецький.
— Голопузі... Що з них візьмеш? — засумнівався Буряк.
— Пощупати можна, — сказав Юсіфов.— Я беру на себе того, що йде ліворуч.
Коли хлопці порівнялися з грабіжниками, Юсіфов несподівано вдарив одного кулаком в обличчя. Той впав на асфальт непритомний.
Другий хлопець кинувся втікати. За ним побігли Дравецький і Герасимов.
Юсіфов обшукав хлопця. Зняв з його пояса мобільний телефон “Самсунг”. В кишенях грошей не було. Але там лежав ще один “Самсунг”.
Через кілька хвилин Дравецький і Герасимов повернулися.
— Догнали? — запитав азербайджанець.
— Догнали, але він виявився справді голим, як сокіл. Ні гривні в кишенях.
— А я дещо взяв, — простяг Раміль друзям два мобільних телефони. — Завтра продасте, а грошима поділимось...
Грабіжники часто просиджували у барах, а потім виходили на затемнені вулиці й чекали одиноких перехожих. Одного вечора, у п’ятницю, розважаючись у барі “Росинка”, Герасимов запропонував поїхати в Луцьк. Всі його підтримали.
Грабіжники вийшли з бару, зупинили “Мерседес”. Водій таксі за вісімдесят гривень, які йому запропонували, погодився відвезти пасажирів у Луцьк...
Чорного кольору “Мерседес” випірнув із нічної пітьми й зупинився неподалік кінотеатру “Промінь”.
— Виходьте, приїхали... Чи Луцька не впізнаєте? — сказав водій.
Із салону вилізло четверо молодих високих хлопців. Найстарший із них, двадцятишестирічний Буряк бував у Луцьку вже не один раз, але весь час чомусь навідувався на авторинок.
Грабіжники трішки покрутилися біля кінотеатру й Герасимов запропонував піти вулицею, що вела в бік мосту, де залізничні колії. Пройшли не так багато, коли помітили з другого боку тротуару невисокого чоловіка, вдягнутого в світлі штани й таку ж сорочку. В одній руці він ніс целофановий пакет, у другій — барсетку.
— Ходімо за ним! — кинув хтось нетерпляче.

Нічний напад на перехожого
Володимир Гунчик — генеральний директор ВАТ “ЛуАЗ” — того літнього дня перебував у відрядженні в Києві. Залагодивши у столиці всі справи, які намітив, ввечері вирішив повертатися додому. Про це по мобільному телефону повідомив сина.
До Луцька директор доїхав нормально, без будь-яких пригод. Над містом уже давно нависла нічна темрява, лише високо вгорі яскраво поблискували зірки. Володимир Петрович вирішив поставити свою іномарку не в гаражі, а залишив на автостоянці, що на проспекті Грушевського. Не поспішаючи, побрів пішки додому. Почував себе стомленим після довгої дороги за кермом. Згадав, що вдома холодильник порожній, а треба, хоч і пізно, але все ж таки трішки повечеряти. По дорозі зайшов у магазин, котрий працює цілодобово. Купив там буханець хліба та ковбаси. Харчі склав у целофановий пакет й рушив вулицею до свого будинку.
Людей на вулиці уже майже не було. Місто засинало. Лише на другому боці тротуару паралельно з Гунчиком, але кроків за десять позаду, брело четверо хлопців. Вони про щось поміж собою неголосно розмовляли.
“Мабуть, з дискотеки молодь повертається”, — вирішив директор й більше до них не обертався.
Неподалік уже був багатоповерховий будинок, де проживав Гунчик. Він зайшов у двір і попрямував до свого під’їзду. Почав відмикати двері, де стояв кодовий замок.
— Ей, мужик, стій! — пролунав поряд українсько-російський суржик.
Директор не зреагував на голос невідомого й продовжував відмикати кодовий замок.
Першим до Гунчика підскочили Дравецький та Буряк, в руці якого був пістолет. Дравецький взяв незнайомого чоловіка за плече. Той обернувся. Позаду стояло ще двоє — Герасимов та Юсіфов. Буряк, нічого не кажучи, несподівано вдарив Гунчика пістолетом по голові. Він впав. Лежачого почали бити ногами. Не кричав і не кликав нікого на допомогу, бо від ударів відразу знепритомнів і болю вже не відчував...
До свідомості Гунчик прийшов десь через півгодини. Навколо стояла тиша. Можливо, тільки так здалося. Нестерпно боліла голова й обличчя, майже всі ребра. Почав шукати свої речі, барсетку. Їх не було. Вийшов з двору на вулицю, побачив таксі. Попросив водія викликати “швидку допомогу” та міліцію. Через кілька хвилин прибули лікарі та слідчо-оперативна група. Побитого чоловіка повезли в лікарню. А працівники міліції оглянули подвір’я, шукаючи слідів злочинців...
А грабіжники уже наступного дня у Рівному ділили “здобич”. Кожний отримав більше, ніж по тисячі доларів, а за решту купили на авторинку іномарку “БМВ”. Зареєстрували її на ім’я Буряка. Саме він переконав усіх, що треба для банди мати власну автомашину, а не домовлятися з таксистами, якщо знову кудись доведеться їхати. Два мобільних телефони вирішили залишити в себе.
Замітаючи сліди, бандити на новій іномарці побували у Запоріжжі, Одесі, Криму, Ялті. Ці місця їм були знайомі й раніш, бо, виявляється, й там займалися грабежами. Працівники міліції першими затримали Буряка та Юсіфова. На Герасимова та Дравецького було оголошено розшук. Ті сподівалися втекти в Росію, але не встигли. Всі грабіжники, правда, в різний час опинилися на лаві підсудних. Троє із них уже раніш побували за гратами. Але й після цього ніхто не хотів працювати, хоча були молоді й здорові. Майже всі мали спеціальність: Дравецький — електрогазозварювальник, Герасимов — столяр, Буряк — оператор по видобуванню нафти.
Під час суду Буряк доводив, що фактично не брав участі в пограбуванні, не бив, а стояв осторонь. Всю вину склав в першу чергу на Герасимова та інших спільників. Намагався також переконати суд, що іномарку “БМВ” купив за свої 5000 доларів. Спочатку казав, що їх дала мати, а потім, що заробив сам у Росії.
Луцький міськрайонний суд позбавив волі Романа Буряка на одинадцять років; Івана Герасимова — на дев’ять, крім того, його примусово лікуватимуть від наркоманії; Романа Дравецького — на вісім; Раміля Юсіфова — на п’ять з половиною років. Конфісковано все належне їм майно. Крім того, разом вони мусять сплатити потерпілому майже вісімдесят тисяч гривень матеріальних та моральних збитків. Автомобіль “БМВ” буде продано для часткового покриття згаданих збитків.
Легкі гроші, на які сподівалися грабіжники, насправді виявилися досить важкими...
Telegram Channel