Як баба Таня «народною месницею» стала - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.22 € 26.72
Як баба Таня «народною месницею» стала

Волинь-нова

Як баба Таня «народною месницею» стала

Вранці на тролейбусній зупинці лютувала літня жінка. Голосно лаючись, зривала наклеєні на стіні рекламні листівки й рвала їх на дрібні шматочки

— Нехай їм ті гроші боком вилізуть! Буду нищити такі оголошення, де побачу, щоб люди не страждали. Заманюють, а потім останню сорочку знімають...

З’ясувалося, йшлося про рекламу так званих «швидких кредитів», які тепер дуже розповсюджені. На кожному стовпі — адреси й телефони фірм і контор, які виручать, коли не вдається дотягнути до зарплати. Ні довідок про доходи не вимагають, ні застави, достатньо мати паспорт та ідентифікаційний код.

— У мого старого «труби горіли», бо пенсію вже пропив. Дружки підказали, щоб узяв кредит. Здалеку видно, що пияк, а тим лихварям байдуже. Дали тисячу гривень, а потім ми з дочкою мусили 11 тисяч віддати! Такий у них бізнес! — пояснювала баба Таня, чому стала «народною месницею».

У подібні кредитні пастки люди потрапляють часто, адже умови позичальникам спочатку видаються дуже вигідними. Підписуючи договір, не всі його уважно читають, не враховують, що зазначений у рекламі розмір відсотків – це за 1 день користування позикою. А за прострочення повернення коштів «світить» штраф і автоматично збільшується відсоткова ставка: наприклад, зі звичайної в 1% до 3% за день. Так і набіг борг, який в 11 разів перевищував узяту чоловіком у кредит суму. А «вибити» його з родичів — це вже діло техніки. В хід ідуть погрози, телефонний терор колекторів, і люди врешті-решт здаються.

Парадоксальна ситуація склалася в Україні: за копійчану позику вас змусять розрахуватися та ще й три шкури здеруть, а до мільярдних кредитів, не повернених олігархами, нікому діла нема. Солідні банки банкрутують, бідові вкладники оббивають пороги, щоб забрати свої депозити, — і все з рук сходить.  

Парадоксальна ситуація склалася в Україні: за копійчану позику вас змусять розрахуватися та ще й три шкури здеруть, а до мільярдних кредитів, не повернених олігархами, нікому діла нема. Солідні банки банкрутують, бідові вкладники оббивають пороги, щоб забрати свої депозити, — і все з рук сходить. Що вже говорити про діяльність мікрофінансових установ.

Свідки «демаршу» баби Тані на зупинці її не засуджували. Казали, що буває ще гірше. Дід хоч гульнув за ту тисячу, а є випадки, коли ви можете ні сном, ні духом не відати про кредит і не зверталися за ним, і потреби в позичках не було, а тут, як обухом по голові, — у вас борг. І зовсім не обов’язково, щоб хтось крав ваш паспорт.

Шахраї тепер вигадливі й технічно грамотні. От ви, наприклад, знаєте, що таке фішинг, вішинг?.. За незнайомими модними термінами криються дуже поширені тепер злодійські схеми. Перший означає виманювання грошей у користувачів мереж, коли певні сайти маскуються під інтернет-банкінг, під сайти товарів і послуг, які ви хочете придбати, і зчитують вашу інформацію. Ну а вішинг — це коли телефонують і намагаються отримати інформацію про банківську картку, коди. Потерпіли — ваш клопіт, у кращому випадку почуєте: «Що ж ви такі довірливі...»

Нещодавно спілкувалася з мамою хворої дитини, якій збирають гроші на лікування. Жінка розповіла, що їй не раз доводилося «відбиватися» від охочих вивідати доступ до рахунку.

— Кажу, ви ж мені не вперше дзвоните, я вже голос запам’ятала. Невже ще не зрозуміли, що зі мною цей номер не пройде? А у відповідь: «А раптом пройде...»

З телефонним шахрайством розібралися. Але «технічний прогрес» не стоїть на місці, не знаєш, звідки можна чекати біди. Тим більше, що база персональних даних потенційних клієнтів давно сформована й широкодоступна. Нещодавно у магазині одягу хотіла обміняти придбаний светр, бо з розміром не вгадала, — мусила заповнити бланк, вказати паспортні дані й код. «У нас такий порядок», — пояснила дівчина-продавець.

— Не знаєш, як і жити в теперішньому злодійському світі, — бідкалася баба Таня. — Ми ж, щоб віддати ті 11 тисяч гривень, знов у борги влізли. Позичали у сусідів, у родичів. Але до кредитних установ я тепер — ні ногою...

Та чи цього достатньо, щоб почуватися захищеним від різного роду шахрайських схем?