Якби не нестерпний характер шотландського моряка, світ ніколи б не мав історії Робінзона Крузо - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.06 € 27.73
Якби не нестерпний характер шотландського моряка, світ ніколи б  не мав історії Робінзона Крузо

Джеремі Бібс міг стати не гіршим прообразом героя. Але Селькірк випередив його на кілька століть.

anews.com

Якби не нестерпний характер шотландського моряка, світ ніколи б не мав історії Робінзона Крузо

Олександр Селькірк, який став прототипом знаменитого героя пригодницького роману Даніеля Дефо, не міг уявити, що на безлюдному острові сьогодні проживатиме близько 500 чоловік, буде телевізор та радіо, хоча він і надалі залишатиметься майже ізольованим від світу, бо в зимову пору сюди не добираються ні кораблі, ні літаки

На дику землю серед океану авантюрист попросився сам

Перші книжки про пригоди Робінзона Крузо острові коштували п’ять шилінгів. За такі гроші в ті часи в Англії можна було купити хорошого коня. Інтриги свіжій друкованій історії додавало й те, що твір не мав автора. Читачі щиро вірили, що її написав сам відлюдник.

А Робінзон справді існував: шотландський моряк Олександр Селькірк (якраз його пригода і стала основою всесвітньо відомого роману) прожив на безлюдному острові чотири роки і чотири місяці. Він був піратом, заробляв на життя тим, що грабував із командою іспанські кораблі. А відлюдником чоловік став добровільно: через нестерпний характер ніяк не міг спрацюватися з капітаном судна. І от після чергової суперечки молодий Селькірк, який був на борту боцманом, попросив висадити його на острові в Тихому океані за 600 кілометрів від узбережжя Чилі. Капітан, не довго думаючи, погодився.

Обидва герої інциденту навіть не уявляли, чим закінчиться ця історія. Олександр знав, що в цій частині океану часто проходять пароплави, тож розраховував за два–три тижні підсісти на котрийсь із них. Знав це і капітан, тож швиденько висадив конфліктного колегу на берег. Із собою йому дали рушницю, трохи пороху, казанок, сокиру, тютюн та Біблію. Авантюру, яка мала б закінчитися за лічені тижні, ні один, ні другий не вважали загрозливою чи бодай цікавою.

Але навіть у ХVІІІ столітті, коли відбувалися описані події, не на руку Олександру зіграли тогочасні політичні баталії. Англія (у підданстві якої був шотландець Селькірк)
якраз ворогувала з Іспанією за морські володіння. А поблизу острова, як на зло, він кілька разів бачив тільки іспанські судна. Колишньому піратові такі гості могли принести лише смерть, тож він тихенько сидів на клаптику суші і вперто вичікував корабля земляків.

Спочатку їв молюски, а згодом уже ласував козячим сиром

Час минав, судна більше не з’являлися. Хоч–не–хоч, доводилося облаштовувати нехитрий побут. Олександр мав два помешкання: природну печеру і хатину з гілок та листя. Раціон спочатку був досить скромним: їв молюски, а ще знайшов на схилах гір щось схоже на наші ріпу, капусту і чорний перець. Справжнім смаколиком стали кілька видів ягід. Незабаром самітник виявив на острові диких кіз. Меню збагатилося м’ясом та молочними продуктами.

Він став забувати мову і втрачати навики власне говоріння. Тому прирученим козам і котам читав уголос Біблію. Це допомагало мало і найбільше лякало. Фізично сильний, молодий, здоровий чоловік боявся збожеволіти на самоті. 

Проблема була тільки в тому, що закінчувався порох і полювання на полохливих тварин згодом стало неможливим. Тоді винахідливий чоловік тварин приручив. Для цього ловив маленьких козенят і підрізав їм сухожилля, аби ті вже не могли швидко бігати. Ручними зробив і диких кішок, які жили на острові. Останні допомагали йому боротися зі щурами, які нещадно крали і без того скромні пожитки з печери–комори.

Коли став зношуватися одяг, зі шкір убитих кіз вдалося пошити новий.

Моряк був сином щевця–кожум’яки, тому добре знав, як вичиняти шкури. Про взуття не переживав. Коли зносилися черевики, не став робити нові, тому що ноги на той час загрубіли вже настільки, що спокійно можна було ходити босим.

Біблію читав козам та котам

Несподівана проблема виникла там, де й сам Олександр її не чекав: він став забувати мову і втрачати навики власне говоріння. Тому прирученим козам і котам читав уголос Біблію. Це допомагало мало і найбільше лякало. Фізично сильний, молодий, здоровий чоловік боявся збожеволіти на самоті. Сподівань, що колись якийсь корабель не просто пропливе за кілька кілометрів від берега, а пристане до нього, майже не лишалося. Єдине, що не давало втратити надію, — це наявність прісної води на острові. Ану ж якраз у якогось екіпажу закінчиться її запас? Та й байдуже вже, іспанці це будуть чи ні. Аби люди.

Коли через чотири роки до острова таки пристав корабель, його моряки розповідали, що назустріч їм вийшов зарослий чоловік, одягнений у шкури, який не міг вимовити й слова. Заново говорити Олександр навчився аж після повернення на батьківщину.

На цьому клаптику суші постійно проживає близько 500 чоловік. Багатьох із них звати Робінзон, П’ятниця та Даніель. 

Вдома він моментально став знаменитістю. Його життя менш ніж за рік перенеслося на сторінки роману письменника Даніеля Дефо. Але слава тримала його на суші недовго, згодом чоловік знову пішов у плавання. Відлюдькувате існування далося взнаки, Олександр до кінця життя вкрай важко йшов на контакт. Помер він через кілька літ від тропічної лихоманки. Йому було 44.

Острів, на якому моряк жив декілька років, тепер називається островом Робінзона. А сусідній із ним носить ім’я Олександра Селькірка.

А реальність не менш цікава, ніж вигадка

Насправді острів був не таким вже і безлюдним. Першим, хто тут оселився ще до прототипа Робінзона, був іспанський мореплавець Хуан Фернандес. «На пам’ять» про нього на острові залишилися кози, які згодом розплодилися настільки, що всі наступні його мешканці не відчували нестачі у м’ясі й молоці. Досить довгий час тут жили голландські моряки, а згодом вимушено оселився чорношкірий чоловік, єдиний член команди, який вижив після аварії торгового корабля. Потім його змінив індіанець із Центральної Америки, якого з невідомих причин на острові залишили пірати. Цілком ймовірно, що цей попередник Селькірка і став прообразом дикуна П’ятниці з роману Даніеля Дефо.

Романтика вдало продалася і дотепер приносить прибутки

Наприкінці ХІХ століття чилійський уряд здав острів в оренду швейцарцю, який організував тут ловлю лангустів, що й досі є основним заняттям місцевого населення.

На цьому клаптику суші постійно проживає близько 500 чоловік. Багатьох із них звати Робінзон, П’ятниця та Даніель. Незважаючи на те, що в кожному з тамтешніх будинків нині є телевізор, радіо, все одно острів залишається досить ізольованим. Судно з товарами прибуває сюди тільки раз на рік, хоча тут добре налагоджене повітряне сполучення. А ось у зимову пору сюди не добираються ні кораблі, ні літаки.

Найбільшою популярністю в туристів дотепер користується печера, в якій нібито жив Селькірк, і оглядовий пагорб, звідки він спостерігав за океаном.

З образу дикуна Олександр Селькірк у цивілізованому житті залишив тільки бороду. Не метрову, але все одно колоритну.
З образу дикуна Олександр Селькірк у цивілізованому житті залишив тільки бороду. Не метрову, але все одно колоритну.

 Прожив на безлюдному острові  74 роки 

У 1911–му зазнало аварії судно «Прекрасне блаженство». Вижити вдалося лише одному Джеремі Бібсу. Тоді йому було лише 14 літ. І він дуже любив пригодницькі романи. Як ви думаєте, яка книга була однією з його улюблених? Звичайно ж, «Робінзон Крузо». Тут він почерпнув основні навички виживання, навчився вести календар, полювати і будувати хатини. Юнак встиг постаріти на острові: забрали його лише в 1985 році 88–літнім дідом. Ви тільки уявіть: за цей час пройшли дві світові війни і людина освоїла космос!

Острів набув неабиякої популярності після виходу роману Даніеля Дефо. Незважаючи на високу ціну поїздки, тури сюди і сьогодні затребувані.
Острів набув неабиякої популярності після виходу роману Даніеля Дефо. Незважаючи на високу ціну поїздки, тури сюди і сьогодні затребувані.
Цю ілюстрацію з роману  Даніеля Дефо пам’ятають чи не всі школярі пострадянських країн. Бібліотекарі пригадують, що книгу зачитували до дір і часто записувалися за нею в чергу.
Цю ілюстрацію з роману Даніеля Дефо пам’ятають чи не всі школярі пострадянських країн. Бібліотекарі пригадують, що книгу зачитували до дір і часто записувалися за нею в чергу.
У рідній Шотландії на згадку про Олександра Селькірка звели пам’ятник у селі Лоуер Ларго.
У рідній Шотландії на згадку про Олександра Селькірка звели пам’ятник у селі Лоуер Ларго.
Острів до 1966-го називався Мас е Тьєра (в перекладі з іспанської означає Велика земля), а тепер носить ім’я Робінзона Крузо і належить Чилі.
Острів до 1966-го називався Мас е Тьєра (в перекладі з іспанської означає Велика земля), а тепер носить ім’я Робінзона Крузо і належить Чилі.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.