Обійми такі доступні! - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.42 € 29.76
Обійми такі доступні!

Фото altarta.com.

Обійми такі доступні!

«Треба виховувати дітей так, щоб їм всього хотілося, щоб їх усе цікавило. Бо ж оті депресії нападають на тих, кому нічого не треба й не хочеться»

Це слова одного старшого чоловіка, з того типу людей, які «пройшли Крим, Рим і мідні труби» та АТО. За ними — ​глибина, в яку тягне заглядати спочатку роздумами. Справді, чому одним дітям цікаво все, вони, як ті живчики, рухливі і «багатозадачні», а інші — ​насторожені і недовірливі, як лісові звірята, закинуті у чуже й вороже середовище. Здається, кількість їхніх «хочу» зведені до одного — ​«не чіпайте мене, будь ласка, мені й так важко і страшно!» Серед дорослих теж є такі, котрі невідомо чому чекають від інших якщо не нападу, то підлості. Насправді, сучасна наука про людину вже давно дала відповідь на запитання про потребу жити у маленькій шкаралупі з найменшими вимогами до себе й світу. Недовірливими і настороженими дуже часто є недолюблені й недообійняті діти і ті, що биті, як сидорова коза. (Нагадаю незмінну статистику: 8 обіймів на день — ​мінімально бажана норма).

Є велика теорія про те, що серед найглибших потреб кожного — ​не тільки їжа, питво і тепло, а й необхідність почуватися захищеним і любимим. У дитячих «хочу на ручки, полежи біля мене, розкажи казку, погладь мене» закодоване «покажи, як ти мене любиш, бо мені треба це знати і відчувати».

У дитячих «хочу на ручки, полежи біля мене, розкажи казку, погладь мене» закодоване «покажи, як ти мене любиш, бо мені треба це знати і відчувати».

Мій дворічний малий, як йому «припече», навіть не говорить, а плаче про це! Це так йому важливо, причому — ​на ручки вже і негайно, й реве удвічі сильніше, коли мама щось там пояснює про неможливість відійти від киплячого борщу. А потім, коли йому буде сімнадцять, він теж іноді кричатиме і гарячкуватиме, тому що хотів і чекав, що пригорнуть, зігріють під ковдрою безумовної любові (ти найдорожча для нас людина, бо ти — ​наш син), а натомість чув: «Ти ж уже дорослий»… Зате навіть мовчазне співчуття і обійми здатні творити чудеса із майже неживими крилами. «Погладь мене по голові», — ​тепер дуже рідко просить мене мій майже повнолітній син і цим навчає маму, зосереджену на менших, не пов’язувати басовитий голос і додаткову бритву у ванній з меншою потребою у ласці.

А що було б, якби під час сварок, ініційованих дітьми, нам вдавалось би згадувати про правило обіймів і ласки? Можливо, якраз недавно ми щось–якось–десь недодали, образили, проігнорували? Чи могли б тоді не втягуватися в конфлікт і за якихось кілька хвилин не кипіти у ньому нарівні з дитиною? Один психотерапевт
розповів, що завжди запитує себе після сварки з сином: «Що я зробив, щоб суперечка стала ще гіршою?» А ще він зізнався, що зазвичай не встигає поставити собі це питання вчасно, тобто на початках конфлікту. Однак навіть запізнілі відповіді багато що дають для майбутнього. Навчають залишитися збоку і оцінити, як і чому дійшло аж до такої напруги. Мабуть, якщо не сваритися не виходить, то треба робити це, не втрачаючи гідності. Тоді легше за деякий час обійнятися і поговорити про те ж саме, тільки мирно. Не погоджуєтеся — ​пишіть: okovalenko74@gmail.com або ж tsikava.gazeta@gmail.com.

Оксана КОВАЛЕНКО,
мама


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.