Володарка магічних писанок - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.62 € 27.24
Володарка магічних писанок

Пані Леся тішиться роботами своїх студентів, які перейняли від неї секрети писанкарства.

Фото з «Фейсбук»-сторінки Лесі МАРТИНЮК.

Володарка магічних писанок

У великодніх яйцях майстрині з Володимира–Волинського Лесі Мартинюк (на фото) закодовані найщиріші побажання, які неодмінно мають здійснитися

«До моєї бабусі з усього села зносили яйця, щоб вона їх розписала»

Уперше я побачила її роботи у Волинському краєзнавчому музеї — ​і закохалася в них. Причарували своєю красою, багатим орнаментом і потужною енергетикою. На кожній писанці закодовані щирі побажання здоров’я, удачі, любові, багатства у прадавніх знаках і безкінечниках. Розписує майстриня не тільки курячі яйця, а й страусині.

Пані Леся — ​викладач–методист декоративно–прикладного мистецтва і дизайну Володимир–Волинського педколеджу імені Агатангела Кримського, художник за фахом. Писанкарством займається вже більше 20 років. Його ази їй передала бабуся. Пам’ятає, що в їхній хаті на Тернопіллі на лаві напередодні Пасхи завжди стояв кошик із яйцями. Їх зносили односельці, бо ж знали жінку як умілу писанкарку. Бабуся допізна сиділа, розмальовуючи їх. Маленька Леся, примостившись поряд, зачаровано спостерігала за кирстачкою (так у її рідному селі Горошова називали писачок), яким старенька виводила різноманітні хвильки, ромбики…

Певне, саме тоді зародилася в маленькому сердечку любов до писанкарства. Леся Георгіївна розповідає, що в її пасхальному кошику завжди були розписані яйця, бо який же Великдень без них. Але серйозно, на професійному рівні зайнялася ними вже у Володимирі–Волинському. Туди переїхала у 1990–ті з чоловіком із Івано–Франківська після закінчення Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Тут розквітнув її талант писанкарки, знайшла вдячних учнів. Разом із колегою Оксаною Білик пані Леся відкрила у педколеджі студію «Писанки Княжого граду», яка стала зразковим колективом. Навчали студентів різних технік писанкарства, проводили майстер–класи. Волинський краєзнавчий музей видав альбом, до котрого увійшли світлини з роботами учнів та їхніх наставниць. Працювати з молоддю пані Лесі подобається. Вона схоплює інформацію, як то кажуть, на льоту, але її важче зацікавити, втримати інтерес. «Діти хочуть робити все швидко, а щоб досягти майстерності в писанкарстві, потрібні терпіння та наполеглива праця», — ​каже Леся Георгіївна. Попри це, кожні чотири роки вона набирає нових учнів, які хочуть опанувати мистецтво розпису яєць. У 2015–му започаткувала проект «Сигма», а цьогоріч планує узятися за новий — ​«Золота кирсточка». Сподівається, що знайдуться охочі навчатися в студії писанкарів.

«Це не просто робота, а справжнє таїнство, навіть — ​медитація»

Витвори Лесі Мартинюк відомі не лише на Волині. П’ять літ тому жінка разом із колегами взяла участь у всеукраїнському фестивалі «Авторська писанка», який відбувався в столиці на Софіївській площі. Володимирські майстрині розписали величезні яйця зі склопластику. Ними мали змогу милуватися і кияни, і гості міста. Їхні роботи мандрували Україною, Грузією, Нідерландами, Польщею. Витвори Лесі Мартинюк прикрашають експозиції Музею писанки в Коломиї. Вона — ​володарка дипломів імені Єлизавети Богуславської, а також імені Модеста Левицького — ​найвищої відзнаки обласного конкурсу за популяризацію писанкарства. Саме пані Леся почала відроджувати це мистецтво на Володимирщині.

— Приїхала в місто наприкінці 1990–­х, тоді там практично ніхто ним не займався, — ​розповідає. — ​Люди дивувалися, коли я принесла у Будинок культури свої писанки, бо дехто вже й забув, як вони виглядали.

Тепер майстриня має чимало послідовників. І це її тішить. Адже вони навчатимуть інших. А доки українці розписуватимуть великодні яйця, буде Україна.

Володимирські майстрині розписали величезні яйця зі склопластику. Ними мали змогу милуватися і кияни, і гості міста. 

Щоразу, беручись до роботи, Леся Георгіївна вигадує нові комбінації символів і кольорів, вкладає в них своє світобачення. За її словами, палітра барв, візерунки залежно від регіону змінюються.

— Для Волині притаманні червоні, рожеві, зелені, чорні кольори, — ​розповідає жінка. — ​Жовтий дають трави, кора дуба, цибульник. Традиційна волинська писанка — ​золота.

На своїх роботах майстриня малює вітряки, сосонки, кучерики, пелюстки, квіти. Найчастіше — ​восьмипелюсткові, вони означають зірку, з якою ходять колядники. Пані Леся каже, що надзвичайно важливе значення має символіка. У писанці окремих регіонів вона багата, особливо в кольорах. Зелений — ​символізує природу, жовтий — ​сонце, багатство, врожай тощо.

— Якщо хочеш створити комусь гарну магічну писанку, котра несе позитивну енергетику, треба бути у хорошому настрої, щоб у душі був спокій, — ​ділиться секретами майстриня. — ​Перед початком помолитися, побажати людині добра, щастя. Писанкарство для мене — ​своєрідна медитація. Під час роботи я розслаблююся.

Пані Леся використовує переважно природні барвники, бо вони, як каже, лагідніші. Але з ними треба бавитися, додавати кислоту, щоб добре взялася фарба. Із чоловіком, який теж поділяє її захоплення, мисткиня працює у тандемі. Подружжя вивчає холмську писанку. Там інші візерунки, символіка.

— Вона дуже своє­рідна,  — ​пояснює майстриня, — ​це не лемківська — з крапками, комами… У ній є штрихування, листочки, квіточки. Там я побачила дванадцятипелюсткову ружу різних кольорів, якої немає на інших писанках.

Насамкінець пані Леся поділилася цікавою ідеєю, котру збирається реа­лізувати: хоче створити до 80–річчя педколеджу писанковий логотип закладу.

Такий кошичок — окраса святкового столу.
Такий кошичок — окраса святкового столу.
Ну хіба не шедевр!
Ну хіба не шедевр!


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.