Доля відміряла одному з ідеологів українського націоналізму лише 46 років.
Щоб убити Євгена Коновальця, агент НКВС заховав бомбу у цукерки
Таку ідею кілерам підкинув особисто Йосиф Сталін
Командир січових стрільців і творець ОУН
Принаймні про це у своїх спогадах згадує безпосередній виконавець убивства енкаведист Павло Судоплатов. За його словами, між Сталіним і ним відбувся такий діалог:
— А які смаки, слабкості і схильності Коновальця? Намагайтеся їх використовувати.
— Коновалець дуже любить шоколадні цукерки, — відповів я, додавши, що куди б ми з ним не їхали, він скрізь насамперед купував шикарну коробку цукерок.
— Обміркуйте це, — запропонував Сталін.
Перед відходом він наголосив, чи розумію я «політичну вагу місії», яку довірили.
— Так, — відповів я, запевняючи, що не пошкодую життя…
Убивство сталось рівно 81 рік тому, у травні 1938–го, в голландському місті Роттердамі. Сталін не випадково запитував про «політичну вагу місії», бо уродженець села Зашків, що на Львівщині, Євген Коновалець був тоді одним із найавторитетніших борців за волю України. У роки Української революції він очолював чи не найбільш боєздатну військову формацію Української Народної Республіки — Січових Стрільців. У 1920 році став лідером Української військової організації, а у 1929–му очолив новостворену ОУН — Організацію українських націоналістів, яка ставила за мету проголошення української державності. Коновальцю вдавалося згуртувати як молодих націоналістів, так і патріотів старшого покоління. Сталін вважав, що ОУН може стати — та, зрештою, і стала — на заваді упокорення України.
А у Павла Судоплатова, до речі, були й особисті мотиви для вбивства — він хотів помститися за старшого брата–червоноармійця, який загинув біля Житомира в бою з кавалерійським загоном Коновальця.
Російський шпигун вдавав із себе українського націоналіста
НКВДисти почали підбиратись до Євгена Коновальця задовго до замаху. Майже рік біля провідника крутився Василь Лебідь, який колись воював разом із ним в Армії УНР. Лебедя завербували російські більшовицькі окупанти, а потім влаштували йому фальшиву втечу з СРСР, щоб той видав себе за учасника націоналістичного руху. Він, до слова, встиг нашкодити — здав інформацію про відряджених Коновальцем до Сполучених Штатів п’ятьох людей із завданням убити радянського наркома іноземних справ Максима Литвинова.
Проте Лебедю не довірили замах на провідника. По–перше, біля нього завжди був його охоронець Ярослав Барановський, по–друге, Москва не бажала, щоб смерть пов’язували з нею. Тому був розроблений інший план. На жаль, для нас, українців, і, на щастя, для московських загарбників він вдався…
Це аж ніяк не зупинило потужну хвилю боротьби українців за незалежність. Вона триває й досі — і з тим самим ворогом. Але тепер за спиною українців — власна держава та армія, про що й мріяв Євген Коновалець. А значить, переміг він, а не його убивці.
Судоплатов — уродженець українського Мелітополя, тому добре володів українською мовою. Його представили Коновальцеві як комсомольця, що розчарувався у радянській владі і є учасником націоналістичного підпілля. Провідника познайомили з ним через того таки Лебедя. Шпигуну під іменем Павло Грищенко вдалось швидко втертись у довір’я до головного оунівця, який з неабияким інтересом слухав новини з окупованої російськими більшовиками України. «Коновалець прив’язався до мене і навіть запропонував, щоб я супроводжував його в інспекційній поїздці до Парижа й Відня з метою перевірки стану справ в українських емігрантських колах, що підтримували його», — згадував Судоплатов. Сильне враження на Євгена Коновальця справило спільне із «Павлом Грищенком» відвідування місця поховання Симона Петлюри у Парижі: оунівець неабияк розчулився, коли «Павло» загорнув у носову хустину трохи землі з могили, щоб відвезти в Україну…
Чому убивці програли?
Бомбу вирішили замаскувати у коробці цукерок, розписаних в українському стилі. Щоправда, ця ідея спочатку не дуже сподобалась Судоплатову — він боявся, що видасть себе, коли треба буде вмикати вибуховий пристрій. Тоді розробник бомби Олександр Тімашков налаштував її так, що вибух мав відбутись рівно через півгодини після переставлення коробки з вертикального положення в горизонтальне.
…Убивця під виглядом радиста радянського корабля прибув у найбільший порт Європи Роттердам, де йому призначив зустріч Євген Коновалець. Вони побачились у ресторані готелю «Атланта». Після кількахвилинної розмови вирішили продовжити бесіду того ж дня о 17–й. Прощаючись, Судоплатов подарував Коновальцеві коробку шоколадних цукерок. Вийняв її з кишені, де вона була у вертикальному положенні, і перевів у горизонтальне. Вибух стався через півгодини, коли провідник ОУН розглядав афішу біля кінотеатру «Люм’єр». 46–річний Євген Коновалець помер на місці.
Судоплатов за фальшивим чехословацьким паспортом дістався до Парижа. Убивця згадував, що після замаху перебував у великому емоційному напруженні. Коли дорогою до Франції він зупинився пообідати, то «був не в змозі доторкнутися до їжі через страшний головний біль».
Поховали лідера ОУН у Роттердамі. Могилу із забальзамованим тілом влаштували так, щоб домовину можна було легко вийняти і перевезти у вільну Україну, за яку він віддав своє життя. Наразі цього ще не сталося…
СРСР ще довго заперечував свою причетність до убивства — мовляв, його здійснили німецькі союзники оунівців, бо Коновалець багато знав. Цією спецоперацією Кремль частково досягнув своєї мети — напередодні буремних подій у світі ОУН була обезголовлена, а з часом націоналістичний рух розколовся на бандерівців та мельниківців.
Та це аж ніяк не зупинило потужну хвилю боротьби українців за незалежність. Вона триває й досі — і з тим самим ворогом. Але тепер за спиною українців — власна держава та армія, про що й мріяв Євген Коновалець. А значить, переміг він, а не його убивці.
