«Я — ​Настуся. Як знайти мені Матусю?» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 23.50 € 26.26
«Я — ​Настуся. Як знайти мені Матусю?»

Весела й активна дівчинка подарує радість людям, які погодяться забрати її до себе.

Фото: Олександра ДУРМАНЕНКА.

«Я — ​Настуся. Як знайти мені Матусю?»

У Волинському обласному спеціалізованому будинку дитини я бувала багато разів, бо саме там живуть герої наших публікацій — ​діти, чий вік до 4 років вважається найкращий для усиновлення. І щоразу переконувалася в тому, що рожевощоких малюків із благополучних сімей, які втратили батьків через трагічну випадковість, в цьому закладі шукати марно. Тут мешкають хлопчики й дівчатка, чиї біологічні батьки зловживають алкоголем, ведуть розпусне життя, не можуть потурбуватися про дитину і через це позбавлені батьківських прав. Такі наші реалії: найбільше страждають ті, хто найменше на це заслуговує

Щороку ряди мешканців обласного сиротинця поповнюються новими прибульцями, більшість із яких — ​соціальні сироти. Це явище, причини якого — ​різні, давно уже стало поширеним. Іноді самі матері відмовляються від своїх дітей, та набагато частіше їх забирають у них органи опіки. От і в сьогоднішньої нашої героїні — ​дворічної Насті Боленко — ​класична доля дитини, чию матір позбавили батьківських прав та віддали на утримання державі.

Із першого погляду можна зрозуміти, що маля не знало батьківської ласки. Наче маленьке пташеня, воно готове горнутися до кожного, хто візьме на руки та приголубить. Настя — ​дівчинка маленька, але емоційна. Вона багато усміхається і дуже любить товариство дорослих. Обожнює бути на руках у вихователів, із задоволенням знайомиться з гостями дитбудинку, радіє кожному, хто проявляє до неї увагу. Як на свій вік, дівчинка добре розвинена — ​відгукується на ім’я, вміє самостійно їсти та «дружить» із горщиком.

— Настю направив у наш заклад виконком Луцької міської ради, — ​розповідає юрисконсульт Волинського обласного спеціалізованого будинку дитини для дітей з ураженнями центральної нервової системи та порушенням психіки Оксана Боярчук. — ​Її забрали від матері, оскільки та вела аморальний спосіб життя, зловживала спиртними напоями і не забезпечувала догляду за дитиною. Матір Насті — ​одинока жінка, батька в родині немає. Попри це вона жодного разу не відвідала доньку в дитбудинку. І тому рішенням Луцького міськрайонного суду її позбавлено батьківських прав. Насті надано статус дитини, позбавленої піклування, тепер вона може бути усиновлена.

Як на свій вік, дівчинка добре розвинена — ​відгукується на ім’я, вміє самостійно їсти та «дружить» із горщиком.

Проблема соціального сирітства в Україні не нова. Вона знайома тисячам дітей, які живуть у спеціалізованих закладах, бо держава не в змозі знайти сім’ю кожному з них. Настя Боленко, як усі інші вихованці обласного будинку дитини, понад усе потребує батьків. Малюки сиротинця, які вже вміють говорити, лягають спати і прокидаються тут зі словом «мама». Старші прилипають до вікон, виглядаючи на вулиці незнайомих жінок: «А раптом це вона? Раптом за мною?» Благодійники витрачають кошти на подарунки, привозять іграшки та солодощі, проте маму вони замінити не можуть. І чим довше дитина перебуває в соціальному закладі, тим більше шрамів на її маленькому серці залишить це казенне життя.

Настя ще надто крихітна, аби висловити те, що в неї на душі. Однак це не означає, що їй легко живеться без мами. Зараз уже ніхто не буде стверджувати, як раніше, ніби малі діти нічого не розуміють. І медицина, і психологія свідчать: малюки раннього віку все бачать, все сприймають і страждають так само сильно, як і дорослі. Тому дуже сподіваємося, що у нашому багатому на доброту краї знайдуться ті, хто забере Настю з сирітського будинку і подарує їй шанс на нормальне життя.

Крик душі сироти:

«Я буду найслухнянішою дитиною в світі,

ти тільки прийди за мною!»

«Я дивлюся у вікно і бачу жінок, які ведуть за руку своїх діток. Ось одна з них іде з хлопчиком. Напевно, це його мама. Хлопчик плаче. Вона бере його за руку, витирає сльози, цілує. А ось інша тьотя, а з нею хлопчик і дівчинка. Вони про щось голосно говорять, сміються. У всіх них є мами. Невже я ніколи не буду так безпечно йти вулицею і тримати її за руку?.. Особливо сумно буває, коли за кимось в дитбудинок приїздить мама. Не важливо, рідна вона чи ні — ​головне, що вона стане їхньою мамою. Мабуть, я не дуже гарна, тому мене ніхто не бере. Мамочко, кохана моя, тільки знайдися! Я буду найслухнянішою дитиною в світі. Буду робити все, що ти мене попросиш, допомагати тобі в усьому, тільки ти якнайшвидше прийди за мною! Якщо раптом захворієш, я заварю для тебе смачний чай, буду доглядати за тобою так, що ти дуже швидко поправишся. Де ти, мамо?! Я чекаю на тебе! І дуже вірю, що коли–небудь відчиняться двері — і ти зайдеш у нашу групу. Я ніколи не бачила тебе, але одразу впізнаю, бо тільки в мами можуть бути такі гарні очі, таке м’яке волосся і така добра усмішка…»

P.S. «Хочу бути Маминим сонцем!» – це спільна акція «Цікавої газети на вихідні» і її мами – «Волині–нової», під час якої вже четверо дітей–сиріт знайшли для себе Тата і Маму.

За допомогою наших двох видань ми продовжуємо стукати у Ваші Двері і Серця, щоб у світі стало менше малечих сліз.

Дворічній Насті сім’я потрібна, як повітря.

Дворічній Насті сім’я потрібна, як повітря.

Нагадуємо, що в «Цікавій» за 7 березня 2019 року була публікація «Знайти ключик до серця Злати просто – треба лише взяти її на руки!». Її легко можна знайти в інтернеті – лише натиснувши в пошуку заголовок публікації.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.