Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
На шкільному кораблі

Волинь-нова

На шкільному кораблі

«Мам, а ти знаєш, та вчителька виявилася не такою злою, як ми думали, зате інша спочатку була дуже добра, а тепер змінилася. Я отримала «десятку», може, ще б одну мала, але вона ніяк не хотіла побачити, що руку підіймаю. Що я з того третього ряду зроблю! Ну, і в мене є ще одна неприємна новина для тебе…» — ​прихід моєї доньки зі школи супроводжується отакою словозливою. Жартома називаю її «потік свідомості»

Що треба знати і пам’ятати, аби підтримати наших дітей у перші шкільні місяці з їх штормами і штилями? Передусім, що кожен рік і кожен клас — ​це вихід із зони комфорту, особливо ж коли з’являються нові вчителі, змінюємо школу. Навіть поза цим перша чверть є періодом звикання до своїх, чужих і себе. Моя донька, до прикладу, — ​п’ятикласниця. Зараз ці учні «розкушують» поки що малознайомих педагогів. Що й казати, здобувають життєвий досвід, бо кожен учитель–предметник має свою вдачу, яка вряди–годи проривається крізь педагогічну броню. На закономірні скарги дитини я привчилася відповідати запитанням: «А як би ти вчинила, якщо б на найважчому місці пояснення у класі зателенькав телефон?» (Нарікання стосувалося надто жорсткого покарання.) Потроху відучила себе підтримувати у бесідах із дітьми вчителів — ​мені ж озвучується ситуація, щоб я висловила розуміння, а не вліпила вирок, як суддя. Отож або мовчки слухаю, або розпитую, бо хочеться, щоб моя мала довірялася мені і в 11–му класі.

Інша шкільна тема — ​оцінки і домашнє завдання. Деякі батьки ще о 21–й перепитують одне в одного, що задано. Який він має бути — ​рівень контролю? Добре було б, щоб мінімальний. Зараз доня записує задане, але ще років 7 тому я сама уточнювала, коли бачила напівпорожній синів щоденник. Розумію їх. Психотерапевтка Світлана Ройз радить вкладати своїм нащадкам у голови таку думку: «Ти нічого нам, родичам, не винен. Школа — ​твій внесок у своє життя. Ти не мусиш орієнтуватися на наші очікування. Ми завжди тебе любимо. І ти не мусиш заслуговувати нашу любов і бути схожим на когось із нас». Я знаю, що це дуже дорогі й потрібні слова. Якщо не вдумуватися, здається, що дитина пуститься берега, коли їх почує.

Школа є великим кораблем тільки на певному відрізку життя.

Насправді, вона прагнутиме бути гідною тієї любові. (Шкода, що не так швидко, як би хотілося.) Певна річ, у занедбаних стосунках перевірятиме батьків, чи справді вони думають так, як кажуть, тому нам, татам і мамам, доведеться набратися мужності й віри в себе. …Згадую, що у школі найбільше пекла несправедливість і нерозуміння (з боку старших, ровесників), був випадок, коли не повірила вчителька. Це так важливо, коли є з ким поділитися, віддати кудись у простір важкі емоції і набратися нової сили. Хай би наші діти мали не тільки таких друзів, але й таких нас. Адже школа є великим кораблем тільки на певному відрізку життя — ​він не єдиний і не унікальний, бо є ще й човники, катери та яхти, на які наші хлопці й дівчата підсідають, перестрибують, які підбирають для душі. А ми, батьки, — ​професійні подорожні, які вміють гарно супроводжувати, але не можуть «ходити в море» замість них…

Якщо маєте заперечення, інші теми для роздумів — ​пишіть! Поштова адреса є в газеті, а електронні — ​[email protected] або ж [email protected].


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel