Американець Том Блум знайшов коріння на Волині і зробив тату з українським стягом

Жили по сусідству і не знались, але кохання їх знайшло за океаном

Побачити такий красномовний вияв любові іноземця до України, порозмовляти з ним пощастило під час одного з журналістських відряджень: у Берестечківському народному історичному музеї Том Блум і його український друг Дмитро Гавриленко розглядали древні експонати, які відшукав директор закладу, знаний місцевий краєзнавець Олег Анатолійович Дергай. Найдовше зупинилися біля виставки «Майдан на дотик», полиць із речами, привезеними з передової російсько-української війни на Донбасі, та етнографічного куточка з барвистими вишиванками, старовинними речами українського побуту, дитячою люлею, піччю… Ця колоритна, презентована паном Олегом експозиція, настільки яскраво відтворила працьовитість і творчість українства в розрізі століть, що гості захотіли сфотографуватися саме на її фоні і щиро зізналися, що не бачили досі такої краси.

 Малий Том уявляв Україну казковою країною, а українців — ​вродливими, сміливими й невтомними героями.

… А Том уявляв, як серед неї виростали його дідусь Іван Михайлюк і бабуся Катерина Юзефат, кутрівчанин й берестечківка, які ще в 1913–1915 роках емігрували у Сполучені Штати Америки. Вочевидь, життя на початках там було не солодким. Земляків зближувало не лише відчуття самотності, а й невимовна душевна туга за рідними людьми, землею, солов’ями, звичками, оберегами… Тому, впізнавши за океаном в якомусь поїзді до болю знайомий смуток на обличчі незнайомої дівчини, Іван вважатиме той день найщасливішим у житті.

 Дівчина назвалася Катрею. Обоє не побачили нічого дивного в тому, що зустрілися за тисячі кілометрів у незнайомій країні, а не тоді, коли жили майже поруч у Кутрові, що зливається вулицею з Берестечком. Випадковостей же на світі не буває!

Щасливий шлюб був щедрим на чотирьох діточок, але надто коротким, бо Іван помер молодим. Катерині судилося вийти заміж удруге й теж за земляка-емігранта з Берестечка Михайла Цибульського. Про рідну Україну, її щирість й духовність батьки не втомлювалися розповідати дітям і внукам настільки цікаво, що малий Том уявляв її казковою країною, а українців — ​вродливими, сміливими й невтомними героями.

Дерево берестечківського родоводу намалював у Сієтлі

Минали роки, не стало бабусі Катерини, а Україна, здавалося, чекала його, не переставала вабити невідомістю милозвучними піснями. Томові так хотілося познайомитися з родичами, побачення з якими залишилося нездійсненною мрією баби Катрі. Він став шукати їх, прилетівши в 2015 році в Київ. У посольстві познайомився з Дмитром Гавриленком, який настільки перейнявся бажанням іноземця знайти родину, що пожертвував особистим часом, аби дослідити кровні зв’язки Блумів за архівними документами. Ці старання увінчалися успіхом: чотири роки тому в Берестечку вони обоє стояли під ворітьми тітки Анісії Маник — ​однієї з доньок бабусиного брата Євдокима. 81–річна пенсіонерка, слухаючи гостей, один із яких нічого не розумів по-українськи, а інший перекладав із англійської, не повірила в їхню історію. Бабуня пішла до хати, пообіцявши, що розкаже «молодим родичам» про їхній неочікуваний візит. Ті поїхали на нічліг аж у Броди, а вже наступного дня пані Анісія, витираючи сльози щастя, знайомила Тома зі своєю великою родиною.

— Ми знали, що маємо свояків в Америці, проте, кажучи відверто, на зустріч не сподівалися, бо не підтримували з ними зв’язків, — ​приязно усміхалася Ліна Козицька, розповідаючи про неочікуване приємне знайомство. Її чоловік Олег доводиться Томові троюрідним братом. Паростки і «щепи» родинного дерева, яке настирний родич спершу намалював за океаном після багатьох походів у столичні архіви, відтак із захопленням розглядали в берестечківській світлиці Козицьких.

— Тепер Том приїжджає до нас кожного року. Гостює щонайменше тиждень. Таке враження, що не може натішитися батьківщиною. Нашим Берестечком уже встиг похвалитися дружині — ​нідерландці Мерім, її сестрі, двоюрідному братові Маркові. Чотири роки поспіль Том прилітає з новим американським родичем, — ​завжди радіє зустрічам донька пані Ліни, секретар Берестечківської сільської ради Орися Максимець.

А на іншій руці з’явиться ще й тризуб

А Том (поки що через перекладача) розповідав, що в рідній Україні йому подобається все-все. Американці воліють щодня снідати українськими борщем, голубцями й варениками. Вони кумедно запитують, побачивши на подвір’ї курку, а на пасовищі — ​корову, чи від тих домашніх тварин смакують яйцями, молоком і сметаною?

У Сієтлі Том Блум працює державним службовцем, а зі своїм другом Дмитром Гаврилюком в Україні тепер ініціюють створення туристичного агентства, щоб якнайбільше американців змогли побачити мальовничу й гостинну, працьовиту й неповторну Україну. Вона ж бо в його серці з дитинства продовжує бути казкою, яку пізнає і пізнає, побувавши уже на Волині, Тернопільщині, у горах й долинах Івано-Франківщини… На всі державні свята в Сієтлі вбирається у вишиту сорочку — ​найдорожчий подарунок від української родини.

— От ще б закінчилася війна з Росією! — ​наче істинний українець, Том ревно слідкує за всіма подіями в Україні, бажає їй миру та достатку так само щиро, як і своїй Америці.

… Жодна гостина Блумів не відбувається без відвідин могил рідних. Цьогоріч у січні не стало тітки Анісії. Том плакав, що не зміг провести її в останню земну дорогу. Наостанок, дякуючи за знайомство, написав свою електронну адресу, щоб публікацію про його сповідь, освідчення Україні знала й Америка. А ще казав, що неодмінно зробить тату на іншій руці. Це буде український тризуб — ​символ, який шанується як магічний знак найпотрібнішого для людини свого роду й духовного оберегу.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.