Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
По депресії — роботою: так чинять у Щурині Рожищенського району

Лаборантка амбулаторії сімейної медицини Галина Грисюк 40 літ вдивляється у мікроскоп.

Фото Лариси ЗАНЮК.

По депресії — роботою: так чинять у Щурині Рожищенського району

Будень, а біля сільради — юрба людей, як на свято біля церкви. Виявляється, чекають, що рибу привезе орендатор земель — таким чином він дякує їм. Чим займаються і як живуть щуринці, чому не хочуть в ОТГ, зайшла запитати у Василя Карпюка, який головує тут 14 років

Що не так у програмі розвитку громади?

Сільський голова Василь Карпюк, інженер–механік за освітою, починав водієм, інженером із техніки безпеки, а нині має і власне господарство, тож міркує по–хазяйськи:

— Позитивно, коли громада бачить користь від податків, які сплачує. Ми не йдемо в Доросинівську ОТГ, бо у нас зосереджені більші кошти, ніж в інших трьох сільрадах громади, тож окремо нам поки що вигідніше. У нас 1600 громадян, майже 4 тисячі гектарів землі в оренді. Правда, цього року держава на 20% знизила оцінку землі, скоротилися надходження. Кажуть, що підтримують товаровиробника, а шкодять місцевому самоврядуванню. Що ми не здійснили із запланованого? З дорогами не встигнемо, надходження зменшилися на 200 тисяч. Зате зробили ямковий ремонт у Тристені, 2,5 км вуличного освітлення, ремонт шкіл, харчоблок дитсадка, закупили музичну апаратуру, облаштували й відремонтували павільйони зупинок, видаємо допомогу на лікування важкохворих, атовців, співфінансуємо пожежну охорону. Чи не єдині в області маємо в сільській раді реєстратора документів громадян. Не потрібно нікуди їхати, щоб оформити договір оренди, приватизувати майно.

Голова Щуринської сільради Василь Карпюк жалкує, що працездатне населення  мусить працювати за кордоном.
Голова Щуринської сільради Василь Карпюк жалкує, що працездатне населення мусить працювати за кордоном.

— На яку роботу можна розраховувати в Щурині?

— На підприємстві «Щурин–агро», яке орендує 3 тисячі гектарів землі, працює пів сотні людей, на птахофабриці — 15 працівників, на виробництві піддонів — п'ятеро. Ото й уся робота для селян. ПП «ЮР–агро» орендує у нас близько 600 га землі і платить за паї. Маємо сім магазинів. Найбільша проблема, що мало робочих місць, і люди втікають із сіл. Половина працездатного населення вже за кордоном. Нові технології з вирощування рослин не потребують людських рук: технікою можна за два дні 500 га обробити й засіяти. Тваринництво теж не розвивається, бо немає з того прибутку…

 

А от Будинок культури хороший, опалюється, кажуть, сюди молодь із Рожища і Турійська їде. Треба вже камери встановлювати, бо на великі свята тут буває всього. Клуби є в кожному селі громади, голова мріє про тренажерну залу, де б юні могли свою силу вгамовувати, але молодь уся або на заводах у Луцьку, або на будовах, а то й зовсім за кордоном. У гарячу пору не вистачає робочих рук, тракториста не можна знайти, — бідкається голова.

«Їздить трактором, як ровером»

На таких мажорних нотках йдемо до трудівника, який долає всі депресії роботою в полі. «Він їздить трактором, як ровером», — жартує голова сільради. Йому 78, на сьогодні Аркадій Тимофійович Теслюк — найстарший у селі чоловік. Із дружиною Наталею, якій 79, тримають курей, свиней, корову, обробляють землю.

Аркадій Тимофійович без трактора — нікуди:  з ним і в поле, і в село.
Аркадій Тимофійович без трактора — нікуди: з ним і в поле, і в село.

«А діти допомагають?» — допитуюся. «Діти по цілому світі, одна на Харківщині, а інша аж у Франції, часто тільки дзвонять. Вже там і троє внуків, і четверо правнуків», — сумно веде Аркадій Тимофійович. «Тепер вся Україна виїхала за границю. А там не краще — всюди треба робити», — наче заспокоює його дружина Наталя. «А хіба вам колись легше було?» — запитую. «Важко робили, не було ні Різдва, ні Великодня, але були молодими», — кажуть старенькі. На Францію вони не розраховують. Таких не зрушити з місця. А на моє здивоване «То ви ще й корову тримаєте?» — пані Наталя відрізує: «Дурна я її тримати? Вижену, прив'яжу та й пасеться». Скажете, яка ж вона пані в селі? То ви не бачили й не чули цієї бабусі. «Треба ж — 20 літ прожила у Львові, працювала на секретному заводі, шоб у 50 приїхати в село!» — і краєм ока на чоловіка так ніжно поглядає: «Бо то була любов». Саме вона привела пані Наталю у Щурин, змусила покинути шляхетне львівське життя і піти заміж за вдівця. «Мене питають, звідки я взяв тую гуцулку?» — сміється чоловік. З першою дружиною Ніною прожив
24 роки, народили двох доньок, вже 30 літ у парі з пані Наталею, яка родом із Самбірщини. Рідні краї їй наймиліші, каже, хоч би чоловік і щодня доводив, що Волинь — чудовий край, а їй «ЛьвовщИна найліпша». Аркадій Тимофійович пів віку працює на тракторі.

Зробили ямковий ремонт у Тристені, 2,5 км вуличного освітлення, ремонт шкіл, харчоблок дитсадка, закупили музичну апаратуру, облаштували й відремонтували павільйони зупинок.

— Перш корови пас, посля конюхом, а як в Луцьку на тракториста вивчився і на шофера, то й у Казахстані робив рік — кормили там, поїли, «тилько жий було», 10 рублів давали в місяць. Зараз пенсія непогана в мене, вистачає на ліки. Маю проблему з очима, якусь трубку в око запхали в Загурського. Слабо бачу газети читати. Я ще ж не старий, «тилько» років назбирав багато. Два гектари поля обробляю, ну то шо? Сіно скошу, пограбаю — все трактором. У мене зять їздив на поїзді, «тилько» на кнопкі нажимав, але важка, каже, робота — в 57 «пошов» на пенсію. Але як сидіти в гОроді? Я без роботи зиму не можу переждати», — розповідає Аркадій Теслюк.

— Приємно глянути на них, — каже голова сільради, — бо працею живуть.

 Господарі Теслюки і в 79 літ тримають господарку  та обробляють землю.
Господарі Теслюки і в 79 літ тримають господарку та обробляють землю.

І вже ці люди, як рідні, але їдемо далі. Неможливо не захопитися дерев'яною, XVII століття, Михайлівською церквою. Що село засноване ще в 1604 році, тільки вона й натякає. Проїжджаємо повз квітник біля хатини Ніни Корнійчук — і мусимо зупинитися. Аж до глибокої осені тут краса. Квіти навіть на городі, а в хаті — на вишиваних картинах та іконах. Відколи чоловік помер і пані Ніна вийшла на пенсію, переїхала з Рожища сюди — і релаксує біля квітів.

У Ніни Корнійчук квіти усюди: на клумбі, картинах,  подушках.
У Ніни Корнійчук квіти усюди: на клумбі, картинах, подушках.
 
Абутілон - кімнатна мальва у хаті пані Ніни.
Абутілон - кімнатна мальва у хаті пані Ніни.

У класі серед п'ятьох дітей зірочки знаходять…

Директорка ЗОШ I–III ступенів Тетяна Войтюк, корінна щуринка, історик за освітою, знає про село все і дуже його любить, каже, не проміняє на закордони. Тільки от у школі, яка може прийняти 360 дітей, навчається лише 61 учень. Імовірно, заклад зроблять двоступеневим. А тут таке чудове оформлення, і всі вікна за проєктом сільради замінені й встановлення дверей профінансували батьки, і гарний спортзал. Та кожна дитина тут на вагу золота, шукають нових учнів навіть посеред року. А з'являється новий школярик у класі серед року, і система освіти показує свою недосконалість: не замовлено для нього засобів навчання.

 

Директорка зізнається, як важко знайти зірочку в класі серед п'яти дітей на різні конкурси, але знаходять. Та в міністерстві не розуміють, що річ не в рейтингах — немає пріоритету освіти. «Ми не підштовхуємо дитину до зацікавлення чимось одним. Бо предметів багато, а заглибитися у щось немає можливості. Програма має бути простіша», — міркує директорка, і я погоджуюся на 100 %.

 
 

А в дитсадку мами співають…

На освітніх роздумах ідемо ще в один навчальний заклад — дошкільний. Ошатний дитсадок, до якого ходять дітки з усіх трьох сіл. По–домашньому тепло від грубок і усмішок працівниць. Тут виховується лише одна різновікова група із 20 дітей, але все, як у міських садочках, — нові меблі, іграшки.

 
 

Завідувачка Валентина Михайлівна Коровіцька тішиться, що батьки йдуть назустріч на 250 %. Навіть створили гурт зі співочих мам «Весняночка», в який вже й тати просяться, бо святкувати гуртом веселіше, це зближує родину. Очільниця закладу шиє костюми для виступів, і їх уже ціла шафа. Сільська рада оновила харчоблок, а меблі подарували працівники птахоферми, тому поживна їжа тут готується з позитивним настроєм. Скільки всього гарного! «Тільки мене не фотографуйте, — каже завідувачка. — Наше обличчя — то наші малята».

 

…а в лабораторії хворих оздоровлюють

Дорогою заїхали в амбулаторію сімейної медицини. Тут якось не так, як у лікарняному закладі. По–перше, дуже затишно, по–друге, чуйні люди працюють. Одна з найвідповідальніших — лаборантка Галина Грисюк. Саме з її кабінету зазвичай починається лікування. Галина Ананіївна робить аналізи в лабораторії вже 40 років! Відколи після навчання потрапила сюди, працює з єдиним записом у трудовій книжці. За амбулаторією закріплено 4600 людей із дев'яти сіл, і з усіма їй треба знайти контакт. Робота надто делікатна: дорослих треба заспокоїти в очікуванні результатів, а діткам казочку розказати, щоб не боялися, а то й запропонувати безболісні голочки. Крім загальних аналізів, робить біохімію крові, визначає холестерин, глюкозу і т. ін. Чи не набридло за 40 літ одне й те ж? «Та ж люди міняються, щось розкажуть, комусь поспівчуваєш і вже легше. Від Світового банку отримали нове устаткування і працювати стало ще цікавіше», — каже пані Галина. Але загалом праці лаборантів не цінують. Зарплата у них, як у санітарок, а це ж як відповідально — роздивитися під мікроскопом те, від чого залежить діагноз, а відтак, і лікування пацієнта.

Лаборантка амбулаторії сімейної медицини Галина Грисюк 40 літ вдивляється  у мікроскоп.
Лаборантка амбулаторії сімейної медицини Галина Грисюк 40 літ вдивляється у мікроскоп.

А про сімейного лікаря Володимира Мосійчука то годі й говорити: має 2546 пацієнтів, а це 150%. «Не можу ж не взяти новонароджену дитину, коли лікую всю родину», — каже. І це чудово, що з’являються малята — наповнять дитсадок і школу, хай лише для їхніх батьків не буде проблемою заробити в рідних краях гроші.

 

 

Дитсадок Щуринської сільської ради.
Дитсадок Щуринської сільської ради вітає радо!


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel