Як дитиною, бувало… Колонка Оксани КОВАЛЕНКО - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.32 € 32.11
Як дитиною, бувало… Колонка Оксани КОВАЛЕНКО

Волинь-нова

Як дитиною, бувало… Колонка Оксани КОВАЛЕНКО

— Я все ще чекаю, що ти прибереш речі… — ​втретє звертаюся до дочки з ноткою невдоволення. — До-о-о-бре, — ​роздратовано тягне вона, ледь підвищуючи голос

Чомусь моє вухо дуже налаштоване на появу отаких крізьзубних «до-о-обре» і «сама зна-а-ю». Хоч дівчаток, які вступають у підлітковий вік, ще не ростила. Я багато чого начиталася на цю тему, маю назбираний досвід завдяки своїм хлопцям — ​і відчуваю, що таки не вийде мені ​«пройти кам’янистою дорогою, не подерши ніг». А тут ще надходять тривожні сигнали «збоку». Подруга розповіла про майже 13-літню дочку, яка може раптом звинуватити її в байдужості, нелюбові, упасти на підлогу, розплакатися, а потім зізнатися, що сама не знає, що то було… Як діяти, коли грають гормони, коли загострюється чутливість і ще тільки починає формуватися здатність до самовладання й уміння «розкладати себе по поличках»? Деякі дорослі не вміють дати собі раду, то вже дітям помагати мусово!

Мій підтримувальний рецепт на цей період дитинства — ​бути уважною, якомога спокійніше вислуховувати і …згадувати себе у цьому віці. Коли тебе не розуміють, то дуже закарбовується. Очевидно, у кожного з нас у пам’яті десь наскладено, даруйте, «про козлів і дуреп». Як же могли дістати до печінок деякі вчинки дорослих! Я так пам’ятаю, як протистояла рідній тітці, бо вирішила, що завдання підмести подвір’я — ​то страшенне приниження моєї особистості. Сміх та й годі. Але сміх тепер, а тоді — ​справжнісіньке страждання розміром із Всесвіт. Нині слухаю свою доню про перипетії з її подругою — ​про вищий рівень несправедливості та егоїзму. Хочеться посміхнутися і кинути, що все владнається. Але стримуюся і просто мовчу, слухаючи, як збоку вивергається лавина. Згадую Лесине «Як дитиною, бувало…». (Просто і влучно оце вона повідомила світу, що відбувається у дитячій душі). Ще думаю, що хтось уміє тихо, а комусь треба вилити це із себе — ​і то негайно… Раптом із пам’яті спливає своє: якось школяркою при подібній трагедії теж почула від мами, що все буде добре. Цілком розумні слова мене тоді розсердили, бо були не про те, що переживала, а тому ще й образили, як мені здалося, байдужістю і сухістю. Ніби й нічого — ​виросла і наче при здоровому глузді. Тільки у моєї мами не було під рукою інтернету, а з книг — ​у вільному доступі тільки про партію й Ілліча, не було пральної машинки і води з крана — ​а отже, часу. З тих пір багато чого змінилося, найголовніше — ​помінялися діти, видається, у них «наше дорослішання» просто пролітає і є набагато палкішим. Значить, і ми, батьки, мусимо дотягуватися, а не відбиватися «динозаврівськими» фразочками. Набагато легше, коли знаєш природу і причини того, що відбувається в душі твоєї дорогої дитини!

Набагато легше, коли знаєш природу і причини того, що відбувається в душі твоєї дорогої дитини!

В одного психолога прочитала, що підлітки можуть висловлювати агресію через те, що зневажають себе… За криком ховати не просто невпевненість у собі, а презирство до себе. Це таке глибоке професійне спостереження. Зневага в душі береться від нелюбові, яка триває роками… Це інший край стосунків, або точніше нестосунків, дитини і батьків і, сподіваюся, цей край десь дуже-дуже далеко від наших із вами сімей, по той бік горизонту…

Хочеться нагадати наостанок приказку-спостереження, промовлену вустами дитини: «Люби мене тоді, коли я цього не заслуговую, тому що у цей час я найбільше того потребую».

Маєте нагоду ділитися прикладами важкої і легкої любові — ​пишіть за електронними адресами [email protected] або ж [email protected], а поштова адреса є в газеті.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.