«Коли б ти хукав на свої пальці перед кожним звертанням до мене «кохана» …» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.52 € 27.20
«Коли б ти хукав на свої пальці перед кожним звертанням до мене «кохана» …»

«... і трикрапок сліди в переметах грудневих».

Фото pinterest.com.

«Коли б ти хукав на свої пальці перед кожним звертанням до мене «кохана» …»

«Тезкою свого ж імені»

Коли б ти хукав на свої пальці

перед кожним звертанням до мене «кохана»,

я ховала б під ремінець твого часу свій пульс.

Я видихала б частіше, ніж промивають стріляні рани,

якби ти хоч раз зізнався мені: боюсь.

 

Якби ти лишав свій броньований сміх за порогом розмови,

я стелила б тобі найніжніші слова простирадл,

я злизала б як пес найвірніший всі інтриги і змови

зі спини твоєї ба й запах майбутніх зрад.

 

Коли б ти наважився звести з імені свого шиплячі,

я навчилася б чути тебе по самих лапках,

я усі доторки переліпила б на терпкі і терплячі,

тільки б ти залишав свою глину мені на руках.

Якби ти зголив зодіак і стерню цілувати дав мені,

я згорнула б нехитрий свій крам у одну із думок.

Я б прийшла у твій храм. Тезкою свого ж імені.

І жодних умов. І тільки коротке: ок.

Я б прийшла у твій храм. Тезкою свого ж імені. І жодних умов. І тільки коротке: ок.

 

«…а між нами ніжності – перший сніг»

а між нами ніжності – перший сніг

ще неходжені тропи слів пестливих

наголошених голосних голоси несміливі

а між нами намірів – до Різдва 

і звертання в обгортках шелепучих

нововигадані слова 

перевірочно-неминучі

а між нами стільки вже – до весни

і трикрапок сліди в переметах грудневих

пунктуально ідуть сніги сняться сни спільнокореневі

 

«Важко даються мені дороги від тебе…»

Важко даються мені дороги від тебе…

Дороги…

Умерзаю ступнею у виворіт вовчих слідів…

Чіпляю засмаглою шкірою спротив і гнів

і струшую серце під ноги…

 

Ганьблюся розгубленим поглядом через плече.

Незряча…

Винюхую залишки слів,  наче крихти з долоні.

Я знову не їм. І не сплю. І білію зі скроні.

І вірю, що кожна розлука — удача.

 

І мерзну закута-на… І дихаю. Раз

через раз…

Невиспаний місяць кладу

під язик до освідчень.

І мало-помалу зимую весняний свій січень...

І легше долаю найважчу…

Дорогу до нас.

«Я б прийшла у твій храм. Тезкою свого ж імені…» Фото з Facebook-сторінки Ольги ОЛЬХОВОЇ і ukranews.com.

«Я б прийшла у твій храм. Тезкою свого ж імені…» Фото з Facebook-сторінки Ольги ОЛЬХОВОЇ і ukranews.com.

 Ольга ОЛЬХОВА, членкиня Національної спілки письменників України, літоб’єднання «Радосинь», доцентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.