Леся Українка у 4 роки навчилася читати, а вже у 5 штудіювала томи Чубинського - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.20 € 29.58
Леся Українка у 4 роки навчилася читати, а вже у 5 штудіювала томи Чубинського

Великою трагедією у житті письменниця вважала, за її висловом, «безкнижжя» і безмежно була вдячна тим, хто її від цього рятував.

Волинь-нова

Леся Українка у 4 роки навчилася читати, а вже у 5 штудіювала томи Чубинського

У чому ж коріння генія Лесі Українки? У чому її феномен як письменниці, коли навіть через 149 років від дня народження її твори цікавлять суспільство?

Найперше, звісно, — у письменницькому таланті від Бога. І добре, що Боже провидіння здійснилося, поєднавшись з наполегливою працею Його обраниці. Одного разу 18–літня Леся Українка у листі до брата Михайла констатувала напрям своєї діяльності: «Як би там не було, а література — ​моя професія»

Катерина ВОЛОХ,
молодший науковий співробітник Колодяжненського літературно–меморіального музею Лесі Українки

І незаперечно, що вона стала можливою на основі широких знань, які дівчинка почала у себе усотувати з раннього дитинства. Уявімо собі маленьку дитину, яка ще не вміла читати і яку батько навчав проказувати байку Глібова «Кущ та Билина». Молодша сестра Лесі Ольга, переказуючи родинні спогади, писала: «Вона дуже гарно та чуло її декламувала». До сліз проймало читання рядка «Ох кущику, я на чужині…» А ця байка нелегка для вивчення навіть дорослому!

Сказав раз кущ Билині:

Билинонько! Чого така ти стала,

Мов рибонька в’яла;

Пожовкла, не цвітеш,

Живеш, як не живеш,

Твоя головонька от–от поляже?

Ох, кущику! — ​Билина каже –

Хто щиро поважа родину,

Свій рідний край,

Тому не всюди рай:

Чужина в’ялить, як Билину.

Справжній світ знань майбутній письменниці відкрився, коли вона у чотири роки сама навчилася читати. І то не щось дитяче, а, за словами тієї ж сестри Ольги, «Першою книжкою, яку Лариса прочитала, була праця М. Ф. Комарова «Розмови про земні сили». У п’ятирічному віці мала Леся та на півтора року старший брат Михайло читали томи трудів Чубинського з казками та піснями, сербські народні думи й пісні в українському перекладі, міфи стародавніх греків та ще книги про подорожі різних мандрівників. Їх вони знали мало не напам’ять. Крім вищезгаданих, вони захоплювались й іншими, бо обоє були дуже охочі до цього заняття. Родинні спогади вказують, що у шестирічному віці дівчинка декламувала «Русалку» Міцкевича. Батьки взяли на себе відповідальність не віддавати дітей до початкових навчальних закладів, а керувати їхнім навчанням вдома. У Києві мали змогу наймати вчителя, і ось так рівень знань доньки оцінює мати: «Дома дети с учителем учатся тоже хорошо и ничем не глупее своих ровесников — ​гимназических учеников, даже умнее. Леся учится разом с Мишею, то же самое, что и он, а потому учит также греческий и латинский языки. От бачите, яка розумна! И даже языки ей лучше даются, чем Мише».

Переглядаючи листування письменниці, спогади її рідних, знайомих, ще більше впевнюємося, що читання стає неодмінним пріоритетом у її житті. Так, наприклад, в одинадцятирічному віці вивчає класичні мови, перекладає з Овідія, читає «Антігону» Софокла. А у дванадцятирічному, знаходячись у клініці, захоплюється творами Тургенєва, у тринадцять під керівництвом матері вивчає французьку і німецьку. У п’ятнадцять, лежачи в Київській університетській клініці, читає книги, принесені з університетської бібліотеки. Сімнадцятирічною, зав’язавши переписку з дядьком Михайлом Драгомановим, який проживав за кордоном, просить прислати «Власть тьмы» Льва Толстого. У цьому віці у неї вже можна спостерігати оцінку вартості творів світової літератури, що свідчить про її велику ерудованість. Наприклад, у червні 1888 року у листі до дядька називає останні з прочитаних книг. З французьких авторів називає письменників школи Жорж Занд, Золя. Натуралізм послідовників Золя, із творами яких знайомилась більше в перекладах, ніж в оригіналі, їй не подобається, як і містицизм Л. М. Толстого. Останнім часом осилила його «Смерть Ивана Ильича» та «Власть тьмы». Ділиться з дядьком думками про переклад на французьку мову «Тараса Бульбы» М. В. Гоголя. Твори Тургенєва, які недавно отримала, захоплюють її, повертається до них знов і знов.

 Читання для неї стало неодмінним пріоритетом у житті.

Про ще один факт любові Лесі Українки до читання пише у спогадах сестра Ольга. Він стосується перебування дев’ятнадцятирічної письменниці у Луцьку. «Книжки до читання приносив Лесі учитель «городського училища» пан Крохмальний, що вчив мене у нас удома тої зими усякої шкільної премудрості. Брав він їх з великої хорошої бібліотеки (не лише з російських, а й з книжок різними чужими мовами), що перейшла до «Городського училища» од якоїсь давньої скасованої школи».

Великою трагедією у житті письменниця вважала, за її висловом, «безкнижжя» і безмежно була вдячна тим, хто її від цього рятував. У сім’ї, як могли, підтримували Лесю у потрібному їй, як повітря, захопленні. Посилали, дарували книги, сприяли коштами на вивчення мов, щоб могла читати світову літературу мовою оригіналу. У 1889 році Олена Пчілка писала синові Михайлу: «Лесі треба посилати по 60 руб., бо бере лекції англійської і італійської мов; я не могла одмовити в сьому, бо тільки ж вона й «жива» тією всякою словесністю».

У біографії та творчості письменниці можна знайти чимало фактів, які дають розуміння генези творів Лесі Українки з історії, релігії, політики, культури тощо. Секрет у тому, що, маючи величезний багаж знань, ніколи не зупинялася на досягнутому, а примножувала їх з метою, щоб українська література стояла врівень з літературою світовою, а формулою діяльності українського письменника вважала його широкі знання: «Біда наших українських писателів у тому, що вони більш пишуть, ніж читають, а як і читають, то все більш своє, не хотілось би з них приклад брати».

У вірші Lеgende des siécles («Легенда віків»), написаному 1906 року, у період творчої зрілості, пише про велике своє бажання — ​ще, і ще, і ще поповнювати свої знання.

Здавен, було, марю: коли б мені сила,

то я б у той храм таємничий вступила,

де світять крізь пітьму науки дива,

де людська не хилиться вділ голова,

а гордо здіймається чоло думливе,

знаття свого певне, і ясне, й щасливе,

де ллється у душу величний спокій,

немов легендарний цілющий напій…

P.S. «Особливою властивістю генія Лесі Українки є те, що вона випереджала свій час, що жила і творила на виріст, не підладжуючись ні під які примхливі,

мінливі моди. Леся творила вічні цінності, до яких ще будуть приходити покоління людей майбутнього: ще багато її творів, особливо п’єс, лежить облогом. Ми ще багато в чому не доросли до їхнього розуміння і глибокого відтворення».

Юрій ЩЕРБАК.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.